Поясніть цей афоризм: "коли ми діждемося вашингтона з новим і праведним законом? а діждемось-таки колись"

1) распутин писал, что в детстве он страдал нехваткой крови в организме  и он тоже играл на деньги и учился в школе в военное время в другом городе от семьи. поэтому этот рассказ называется- автобиографический.2) потому что автор знал, что жизнь мальчика похожа на его и не решился дать этому герою своё имя, а оставил его безымянным.3)он использует эпитеты, сравнения.они сидели и лидия михайловна с угрюмым выражением смотрела на избитого, всего в старой, рваной одежде мальчика. сам же он не хотел смотреть на учителя, всю красивую, с немного косыми глазами и лет 25-пяти и лишь отводил взгляд, делая виноватый вид. лидия михайловна не хотела сердиться на мальчишку, а лишь хотела с ним поговорить.

Наша дума, наша пiсня  не вмре, не   от де, люде, наша слава  слава україни!   /т. шевченко/усна народна творчiсть — це основа нашої безмежно багатої культури. це наш дух, наша душа, наша пiсня, якiй свiт дав найвищу оцiнку. використання вiкового досвiду народу завжди нашим письменникам. починаючи вiд котляревського, ми можемо побачити в їхнiх творах яскравi зразки народної мудростi, цього невичерпного й справдi цiлющого для художника джерела.фольклор бере свiй початок ще з тих часiв, коли не було нi писемної лiтератури, нi письма взагалi. усна народна творчiсть слугувала народу для власних потреб, як-то: колисковi, казки, загадки, примовки. вони мали прищепити дитинi любов до народної творчостi, надати їм зразки моральної норми поведiнки, сформувати естетичнi смаки.протягом столiть напруженої боротьби за нацiональне i соцiальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас лiричну поезiю — думи та пiснi. цi перлини народної творчостi не втратили i нiколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них вiдбито свiтогляд народу на кожному етапi його iсторичного розвитку, його морально-етичнi погляди, естетичнi смаки.основний пафос дум — оспiвування ратних подвигiв українського народу, проповiдування здорової суспiльної та сiмейної моралi. герої таких дум, як "втеча трьох братiв iз города озова", "отаман максим старий", "iван богун", "хмельницький та барабаш", "олекса попович", стали вже загальновiдомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. кобзарi спiвали цi думи в українських мiстах та селах, несучи людям звiстку про подвиги, вiщуючи про новi битви та подiї визвольної боротьби.iсторична пiсня, як i дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрiв народнопоетичної творчостi, хоч завжди була цiлком самостiйним жанром. iсторичнi пiснi були покликанi зобразити страждання людей, коли палали мiста та села україни, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. про це йдеться у таких вiдомих iсторичних пiснях, як "зажурилась україна, бо нiчим прожити", "за рiчкою вогнi горять", "в цариградi на риночку".сюжети нашої минувшини, оспiванi в народних пiснях та думах, невмирущi, вони — вiчнi. саме тому українськi письменники намагалися використати їх для створення не тiльки iсторичних, але й художнiх творiв. завдяки їм вiковий досвiд народу й досi передається з уст в уста наступним поколiнням.