Опи головного героя тексту ,,дивак" !

Запам'ятались олесеві очі: "чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ". так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. "йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах". олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. хлопчина має творчу, живу уяву, яка є йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе. олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. він не забіяка (не дав же здачі федькові але, разом з тим, олесь — рішучий хлопець. він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. не сприймає він і дідову жорстоку науку: "тут, на землі, не бити не можна". я думаю, що такі, як олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. і без таких "диваків" світ став би жорстоким і холодним.

1 он использует свое положение только в сугубо личных целях. (Ему выделялись деньги на строительство церкви, но он их прикарманил себе) 5Оба они — представители чиновничьего мира, наделенные всеми, свойственными этому миру, отрицательными качествами. Городничий начал службу с нижних чинов, постепенно сделав служебную карьеру. Хлестаков — также мелкий петербургский чиновник. Оба тщеславны и честолюбивы. Но городничий — «человек, созданный об­стоятельствами», воплощение здравого смысла, ловкости, хитрого расчета, в то время как Хлестаков — беспечный и легкомысленный, пустейший хвастун, человек «без царя в голове». Несмотря на эту разницу, в них есть немало общего. Оба — лицемеры.Он хотел своровать как можно больше денег.Презрение к низшим, угодничество перед высшими чиновниками – это основа бюрократической машины России. Это узаконенная государственная система создала, сформировала психологию чиновника. Разве можно было вести речь об истинном достоинстве человека, если чин значил все!