Напишите сочинение по по произведению булгакова "собачье сердце" на тему мои любимые страницы.

  «собачье сердце» – одно из знаменитейших произведений м. а. булгакова. эта повесть стала этапной в творческой эволюции писателя. о важности для булгакова «собачьего сердца» свидетельствует и тот факт, что он добивался возвращения арестованной рукописи наряду с личными дневниками.      в этом произведении писатель поднимается на вершину сатирической фантастики. если сатира констатирует, то сатирическая фантастика общество о грядущих опасностях и катаклизмах. булгаков воплощает свою убежденность в предпочтительности нормальной эволюции перед насильственным методом вторжения в жизнь. он говорит о страшной разрушительной силе самодовольного агрессивного новшества. эти темы вечны, и они не утратили своего значения и теперь.   основа повествования - внутренний монолог шарика, вечно голодного, горемычного уличного пса. он неглуп, по-своему оценивает жизнь улицы, быт, нравы, характеры москвы времен нэпа. перед его глазами каждый день мелькают многочисленные магазины, чайные, трактиры на мясницкой "с опилками на полу, злыми приказчиками, которые ненавидят собак", "где играли на гармошке и пахло сосисками". есь продрогший, голодный пес, к тому же ошпаренный, наблюдает жизнь улицы и делает умозаключения: "дворники из всех пролетариев самая гнусная мразь", "повар попадается разный. например, – покойный влас с пречистенки. скольким жизнь спас."  шарик сочувствует бедной барышне-машинистке, замерзшей, "бегущей в подворотню в любовниковых фельдеперсовых чулках": "ей и на кинематограф не хватает, на службе с нее вычли, тухлятиной в столовой накормили, да половину ее столовских сорока копеек завхоз ". в своих мыслях - представлениях шарик противопоставляет бедной девушке образ торжествующего хама - нового хозяина жизни: "я теперь председатель, и сколько не накраду - все на женское тело, на раковые шейки, на абрау-дюрсо." "жаль мне ее, жаль. а самого себя мне еще больше жаль,"- сетует шарик.         увидев филиппа филипповича преображенского, шарик понимает: "он умственного труда " ,"этот не станет пинать ногой". и вот шарик живет в роскошной профессорской квартире. начинает звучать одна из ведущих, сквозных тем творчества булгакова - тема дома как средоточия человеческой жизни. большевики изничтожили дом как основу семьи, как основу общества. обжитому, теплому, казалось, вечно прекрасному дому турбиных ("дни турбиных") писатель противопоставляет распадную зойкину квартиру (комедия "зойкина квартира"), где идет яростная борьба за жилплощадь, за квадратные метры.    но вот профессор совершает главное дело своей жизни - уникальную операцию: он пересаживает псу шарику человеческий гипофиз от скончавшегося за несколько часов до операции мужчины 28 лет.   в результате сложнейшей операции появилось безобразное, примитивное существо - нелюдь, целиком унаследовавшее "пролетарскую" сущность своего "предка". первые произнесенные им слова были ругань, первое отчетливое слово: "буржуи". а потом – слова уличные: "не толкайся! " "подлец", "слезай с подножки" и.т.п. это был омерзительный "человек маленького роста и несимпатичной наружности. волосы у него на голове росли жесткие лоб поражал своей малой вышиной. почти непосредственно над черными ниточками бровей начиналась густая головная щетка". так же безобразно-вульгарно он и "принарядился".

Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за свого мужнього товариша.

Цим же шляхом їхав блискучий і комфортабельний "Тихоокеанський експрес нумер один", везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурійські тигри, чарівний корінь женьшеню, котрих описав

Арсеньєв у знаменитому творі "Дерсу Узала". Цим поїздом їхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього "під слідством". Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років авіатор Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.

А перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Він біг нею до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи — його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака. У тайзі не видно було ніяких ознак людського життя. Тільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про до , кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.

Коли Григорій Многогрішний прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на його матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки виходили його, не питаючи, хто він і звідки. Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром — так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля — і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить, — тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав. Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо там скоїлося й коїться.

Коли Григорій одужав, Сірки взяли його з собою полювати на ізюбрів (оленів), молоді роги яких були сировиною для цінних ліків. Юнак подружився з Грицьком, сином Сірка, закохався в Наталку. Але й він і вона були гордими, не признавалися в цьому навіть собі. Тільки змагалися між собою. Наталка володіла мисливськими навичками нарівні з чоловіками. Григорій теж виявився вправним стрільцем, сміливим і допитливим мисливцем.

Настала осінь. Грицько і Григорій оселилися на дальній Сірковій заїмці, ловили рибу, стріляли качок і носили сіно, їли виноград. Аж тут Григорія вкусила гадюка, і ніяке лікування не допомагало. Та за чотири дні організм сам подужав отруту. Тут приїхала Наталка. Побачивши, що хлопці живі-здорові, зробила навмисно байдуже лице.

Взимку Сірки й Григорій полювали на білок. Одного разу, блукаючи самотою, Григорій натрапив на стадо вепрів. Довелося залізти на дерево. На морозі довго не всидиш. Пішов у завірюху, без сірників, без путньої зброї. І заблукав. Присів відпочити та й заснув. Прокинувся від того, що його лизав Наталчин пес Заливай. Дівчина його відшукала. Пішли далі й заблукали вже вдвох. Довелося пересиджувати хуртовину в буряні під скелею. Наталка біля нього задрімала, А він не втримався й поцілував її крадькома.

Наталка прокинулася, спалахнула й пішла геть, а юнак довго мучився, картав себе, думаючи, що образив дівчину.

Йшли додому безупинно день і ніч, щоб устигнути на Різдво. І таки встигли, відсвяткували, додержуючись усіх зворушливих і поетичних народних обрядів.