Твір любов до ближнього її практичне втіленнягероями літератури

"останній листок" — зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви(за однойменною новелою о'генрі)видатний американський письменник о'генрі писав свої новели з життя звичайних мешканців америки свого часу. тому його твори мали такий великий успіх серед читачів. вони були близькі кожному, бо кожен міг побачити в персонажах новел своє особисте , або навіть уявити себе одним з головних героїв. але, на відміну від реальних життєвих подій, новели о'генрі часто мають щасливу кінцівку.однією з найкращих новел письменника є "останній листок". почуття безкорисної дружби та самовідданості між молодими дівчатами та старим художником захоплюють своєю щирістю та чистотою.сью та джонсі — дві подруги, яких поєднує життя. вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. тому тяжка хвороба джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. джонсі вимушена залишитися без медичної , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги сью та старого художника бермана.старого бермана пов'язує з дівчатами почуття щирого бажання . його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.головною мрією всього життя художника бермана було написання такої картини, яку б визнали шедевром. але життя пройшло, а шедевр так і залишився мрією.хвороба джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї сью. вона вважає, що вмре скоро — тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія джонсі вилікуватися.але останній виноградний листок витримує негоду. він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає джонсі наснаги до життя. їїї хвороба потроху відступає і дівчина одужує. і лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. старий художник берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.старий берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала джонсі. такою була ціна за його . але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій "шедевр" — виноградний листок, який врятував життя. і нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.таким є "останній виноградний листок" і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. і ця романтична новела о'генрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства — це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва.

Ведущая тема литературы военных лет – защита Отечества. Страстный призыв бить «проклятого зверя, вставшего над Европой и замахнувшегося на твое будущее» звучит в очерках Л. Леонова «Слава России», А.Н. Толстого «Родина», в стихах-воззваниях «К оружью, патриот!» П. Комарова, «Слушай, Отчизна» И. Авраменко,  «Бей врага!» В. Инбер.

Литература времен войны приобретает яркий публицистический характер. Многие произведения часто создавались «по горячим следам». «День на передовой, вечер в пути, ночь в землянке, где при тусклом свете коптилки писались стихи, очерки, статьи, заметки. А утром все это уже читалось в полках и на батареях», – вспоминает поэт А. Сурков.

Героическим воинам, сражавшимся на берегах Волги, посвятил свою повесть «Дни и ночи» К. Симонов. Б. Горбатов в романе «Непокоренные» («Семья Тараса») показал сражающихся  рабочих Донбасса. М. Шолохов в годы войны опубликовал рассказ «Наука ненависти» и начал писать роман «Они сражались за Родину». С пламенным поэтическим «Посланием» к ленинградцам обратился 95-летний казахский акын (поэт) Дж. Джабаев. Радиоглашатаем осажденного города на Неве стала О. Бергольц, автор бессмертных строк «Никто не забыт, ничто не забыто».  Своими стихами поэтесса призывала к мужеству измученных, голодающих граждан, вселяла веру в победу.

Идея единства фронта и тыла нашла отражение в публицистической повести В. Овечкина «С фронтовым приветом». М.И. Калинин справедливо и метко охарактеризовал как «рукопашную схватку с фашистами» творчество И. Эренбурга, опубликовавшего за годы войны свыше трех тысяч статей.

Особое значение в годы лихолетья приобретает исторический роман. Корни патриотизма виделись в историческом народа. В этот период были написаны третья книга романа А. Толстого «Петр Первый», повесть «Иван Грозный»,  пьеса В. Соловьева «Великий государь».

«Правду, прямо в душу бьющую» стремится сказать о войне А. Твардовский. Его поэма «Василий Теркин» появилась одновременно со знаменитым приказом 227. Конечно, автор не подозревал о готовящемся документе и бессознательно вступил с ним  в полемику. В разгар отступления, поэт не корил,  а восславлял солдата, подлинного героя и мученика войны, расплачивавшегося на фронте не только за собственные промахи, неопытность, неумелость, но и за все и ошибки, допущенные командованием. Фактически, Твардовский первым попытался восстановить справедливость, задав во Что он мог?». Поэма стала подлинной эпопеей жизни мужественного и отважного солдата-фронтовика, глубоко раскрывала характерные черты советского воина. Видимо, поэтому такую массовую  популярность приобрел собирательный герой произведения  Василий Теркин.

В самые тяжелые дни, когда страна оказалась в опасности, были созданы лучшие лирические произведения о Родине. Причем, понятие Родины приобрело более конкретные формы. «В грозную первую зиму войны, –  писал И. Эренбург, –  ленинградцы поняли, как они любят Ленинград. Когда по Крещатику гитлеровские полчища, киевляне узнали всю силу своей привязанности к родному городу. Этот местный патриотизм оживил большой патриотизм, любовь к родному городу укрепила любовь к Родине, к России». В годы войны были написаны взволнованные и искренние стихи о Москве, Ленинграде, Одессе, Сталинграде, Харькове, Сибири, Севастополе, Волхове,   Смоленщине.

Большой популярностью на фронте и в тылу пользовались лирические стихи-письма, стихи-обращения, стихи-размышления, раздумья, монологи, в которых гражданское чувство и глубоко личные, интимные переживания выступали в редкостном органическом единстве («Бьется в тесной печурке огонь» А. Суркова, «Огонек», «В лесу прифронтовом» М. Исаковского, «Жди меня», «Ты помнишь, Алеша, дороги Смоленщины» К. Симо­нова, «Моя любимая» Е. Долматовского, «Соловьи» А. Фатьянова).

В тоже время, над литераторами продолжала довлеть административно-командная система, недремлющее око цензуры. Особенно приветствовались произведения, где преувеличивалась роль Сталина. Нужно сказать, что их немало было создано. Одни писались совершенно искренне, другие – а угоду конъюнктуре. В 1945 г. началась травля И. Эренбурга за то, что он посмел критиковать поведение советских солдат в Германии, где насилие и грабеж по отношению к немецкому населению были далеко не единичными случаями.

Подвергся критике первый вариант романа «Молодая гвардия» А. Фадеева  за недостаточно освещенную руководящую  роль партии комсомолом. Роман увидел свет, когда автор убрал из  текста сцены паники, снял критику руководителей, возмущение люда некоторыми действиями властей, раздумья о ничем неоправданных потерях.

В целом, литература военных лет стала огромной духовной силой в жизни народа выстоять в войне, сберечь людям истинно человеческое – доброту, любовь, сострадание, благодаря умению воздействовать на умы, волю и сердца читателей.