Рассказ от имени гладиатора о бегстве из капуи (кратко)

однажды мне пришлось бежать из капуи. это были тяжыле времена, что меня к бегству. в городе начались разбойный нападения. и к тому же проявлялись стихийные бедствия. после сильного цунами меня вынудило бежать. я проклинал себя за то, что сбежал, не людям. но я бежал и бежал. вообщем я незнаю досих пор почему я не вернулся туда, но моя совесть заставляет остаться в неопознанном месте.

это было замечательное время и чувства неописуемы. меня охватывали и радость и волнение одноременно. борьба была настолько сложной, что я в один миг чуть было не попрощался со своей жизнью, но какое-то чудо меня спасло и я всё то, что спасло. кричал ""! за то спас мне жизнь.работать, объявили забастовку, сговорились и решили прорвать укрепления города. да, тогда много их но снйчас этот день вспоминают с ужасом с том городе, а особенно их семьи.

Найменш поширеною кризою дослідник вважає кризу типу С. При ній поряд з падінням інтенсивності виконання релігійних обов`язків простежується послаблення емоційного зв`язку з Богом. Виникає відчуття покинутості. Фактори, які її спричинюють: драматичні ситуації, надмірне занурення у світські проблеми та оточення, занедбання релігійних обов`язків. Як і в попередніх двох кризах, знання причин цієї проблеми сприяє успішному її подоланню. Молитва, ретельність при виконанні релігійних обов`язків, спілкування з людьми, які подають хороший приклад, до вийти з кризи цього типу.

Криза типу D ніби підсумовує усі попередні – вона поєднує в собі їхні найяскравіші ознаки (догматичні сумніви, занедбання обов`язків, зменшення емоційного зв`язку з Богом, негативне ставлення до Церкви й духовенства). Цю кризу можуть спричинити надмірне захоплення світським життям, зміна середовища. Вона виникає і зникає повільно, характеризується сильною інтенсивністю, однак, переживши її, людина може виробити в собі крайні релігійні принципи.

Загалом виділяють два шляхи виходу з різного роду криз: позитивний і негативний. Тому криза, зокрема і релігійна, не є вироком, а радше випробуванням на міцність і можливістю розвитку.

Не слід однак легковажити і загрозою, яку несе релігійна криза. Втікаючи від цієї проблеми, намагаючись забути про її прояви, жити так, ніби нічого не відбувається, витіснивши її на задвірки підсвідомості, ми ризикуємо все більше й більше занедбувати своє духовне життя аж до крайнощів атеїзму чи апостазії, коли навіть думка про релігію стане нам нестерпною.