Твір на тему сучасний герой нашого часу (тільки не з інтернету)

як відомо, у кожної епохи свої герої. а хто герой нашого часу, та й що таке це саме «наш час»? великий гете сказав колись вустами фауста:

«…той дух, що духом часу звуть,

є дух професорів і їх понять».

може, і правда – немає ніякого особливого часу з його духом, а є просто ми зі своїми ідеалами і мріями, і уявленнями, думками, модою та іншим «культурним багажем», мінливим і непостійним? усі ми, що бредуть за кимось з минулого в  майбутнє…

слово «герой» прийшло до нас із стародавньої греції, воно перекладається як «захисник», «охоронець» та етимологічно пов’язане з ім’ям богині гери, покровительки шлюбу і обітниць. у латинській мові аналогічне поняття означає «зберігати ціле», в авестійському – «пильнувати». герой – міфологічний, як правило, син смертної матері й безсмертного батька, як, наприклад, геракл. народившись на землі і пройшовши безліч випробувань, він повертається до свого божественного батька, остаточно долаючи свою смертну земну природу і вказуючи тим самим шлях всьому людству.

сьогодні ми вживаємо слово «герой» в безлічі різних смислів, дуже далеких від початкового. герої праці і війни, герої книжкові, театральні та кінематографічні, трагічні й ліричні, нарешті, герої «наших романів»… чому? може бути, просто тому, що за вікном у нас не полуденне сонце еллади, а захід європи, і в свято ми йдемо не на акрополь, а в супермаркет. але в будь-якому випадку поняття це хоч і змінилося, але не застаріло. живе таки в нас щось, що змушує душу, нехай і несвідомо, шукати того, хто міг би служити їй орієнтиром. адже в герої, як у фокусі, збирається те краще і цінне, до чого ми прагнемо самі. і по тому, які у нас герої, можна судити і про нас самих, про ті цінності, які нам важливі і дорогі.

нажаль, сьогодні ми майже не знаємо героїв серед реальних людей. опитування, яке нещодавно провів благодійний фонд, показало, що близько 40% респондентів не змогли назвати навіть одного «​​справжнього героя» україни. близько 20% вважають, що справжніх героїв у реальному житті взагалі немає (серед молоді таких 25 %). лише дуже небагато назвали георгія жукова та юрія гагаріна (по 4%), а також відомих в наш час політичних діячів. найчастіше серед «справжніх героїв» молодь називала іллю муромця (20%). друге місце в числі вигаданих героїв молоді займає бандит саша білий з телесеріалу «бригада». його вважають «справжнім героєм» 17 % молодих людей. на третьому місці – штірліц.

старші покоління часто згадували також олексія маресьєва з «повісті про справжню людину» б. польового і гліба жеглова з кінофільму «місце зустрічі змінити не можна» … експерти та священнослужителі, висловивши обурення, відзначили, що за такі результати «і» слід сказати нашому телебаченню і закликали згадати попередній досвід виховання молоді. за їх словами, раніше було абсолютно ясно, хто є справжній герой». не знаю, чи варто нарікати на змі, приймати закони, загрожувати і наказувати, адже змі – це лише «засоби», не більше того, і проблема, можливо, зовсім не в коштах.

минули часи, коли нашими героями були пархоменко і стаханов, олександр матросов і політрук клочков, цой і тальков, і в наріканнях з цього приводу не багато сенсу. новий час, нові цінності – нові герої, які їх втілюють. завдяки цим цінностям за ними йдуть, їх приклад наслідують, неважливо, в руслі панівної ідеології чи протестуючи проти неї (а стало бути, стверджуючи якусь свою, як че гевара або павка корчагін). може, в цьому і криється одна з причин відсутності сьогодні реальних героїв – в нинішній розмитості цінностей та ідей, неясності, куди і навіщо ми йдемо?

які цінності повинен виражати герой, щоб стати героєм для нас, до чого прагнути, за які ідеї боротися? а які вони бувають, ці ідеї і цінності, запитаємо ми. християнські православні? національні українські? універсальні, загальнолюдські? якісь ще? важке запитання, чи не так? простіше створити кіношного героя, сконструювавши зрозумілу «чорно-білу» реальність, найкраще військову, де сенс речей до межі простий (на війні, як на війні): тут наші, там вороги, і відразу видно, хто герой, а хто ні. однак кіно про війну і мир (принаймні, на перший погляд), про життя – дві великі різниці. і якщо на війні зрозуміло, за що битися, – то за що боротися нам, окрім як за власне виживання, абсолютно не ясно. але… «герой боротьби за власне виживання»? не дуже надихає. та й сама боротьба, її сенс не занадто очевидні для нас.