Мои роздуми про майбутне людини(на основи мвору рея бредбери)"усмишка"

усмішка» – це черговий витвір-попередження автора. письменник намагається показати, до чого може цивілізація, яка розвивається з такою шаленою швидкістю, в якій люди втрачають відчуття духовної радості, розмінюють його на мідні п’ятаки тваринної насолоди і самоупоїння. автор підносить нам своє мудре припущення про те, що настільки неосяжний науково-технічний прогрес може призвести до того, що люди зненавидять мистецтво, книги і разом з ними саму техніку.

сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. справжнє життя, по бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.

своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий рей бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.

оповідання «усмішка» зображує далеке  майбутнє  і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.

однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.

набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. в своєму оповіданні «усмішка» письменник малює уявне  майбутнє  і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.

також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.

письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…