Переказ за прочитаним творомвасиля земляка перемога

Стислий виклад творуукраїнська «химерна проза»василь земляклебедина зграя старенький, многогрішний, та в чомусь, проте, і немеркнучий вавилон, у якому живе герой-оповідач, нічого, крім назви, не має спільного з вавилоном месопотамським. височить він над річкою чебрецем — маленькою притокою південного бугу. навколо сумно синіють чебреці — непоказні квіточки, далі розкинулися ясенові, берестові, черемхові гаї. вавилон розташований на кількох горбах, що немовби вічно ворогують між собою.у вавилоні живуть два фабіяни — цап і чоловік, відомий тутешній трунар та мудрець. за метрикою він левко хоробрий, а походженням нібито з мудреців вавилонських, хоч і не має на те якихось незаперечних доказів. за свідченням цього ревнивого знавця рідної історії, колись вавилон був двоярусним городом, валами, рештки яких збереглися й донині, мав дві вежі, а в центрі стояв сонячний камінь, як у древніх інків, по ньому відлічували час. населений був напівміфічними таврами, потім їх витіснили чужинці. але фабіян не вірить, щоб цілий народ міг щезнути безслідно, тому припускає, що обернувся він на якийсь інший і ще озветься.а тим часом вавилон розвіяв свою колишню велич, похитнувся і збарахлів. «лишень стожильний люд вавілонський, у якому здавна змішувалася кров далеких і близьких народів, залишився собою й не остудив душі своєї до рідного вавілона, так ніби час не заподіяв йому жодної шкоди. і якщо на знаменитих глинських ярмарках питали, звідки такі гарні коні, чи воли, чи й парубки, то відповідали на те з почуттям власної переваги: «ми — вавілонські», — ніби й справді добродій приїхав поярмаркувати хтозна з якої »такий вавилон. то спалить себе, то забундючиться, засяє цинковими дахами; то заведе волів круторогих, то перейде на маленьких, витривалих монгольських коненят; то забурує вітряками, то ледь не старцює. але при цьому жоден жебрак не признається, що він вавилонський. нагадує він лебедину зграю, що летить додому, долаючи кругосвітню втому. «і хоч людям прекрасне завше буде здаватись незвичним, та, як твердить тутешній філософ, у годину випробувань вони й самі чимось схожі на лебедину зграю в дорозі. чи, бува, не отим своїм підсвідомим прагненням до якогось, справді незбагненно високого, тим-то й не завше осмисленого до кі»частина першанібито з деяких пір ті вавилонські дівчата, що безнадійно засиджувалися в дівках, знаходили собі чоловіків на гойдалці. цей винахід належав орфею кожушному, агентові з розповсюдження німецьких швейних машинок «зінгер». увесь вік провів чоловік у мандрах, так і не навчившись торгувати, тому нічого не міг дати в придане своїм вродливим дівчатам. через те вдався до хитрощів — зробив на своєму подвір'ї гойдалку, на яку стали вчащати парубки. та й розібрали одну по одній дівчат. «довше за інших зінгерок вигойдувалася над урвищем мальва — з усіма, хто полюбляв це романтичне місце і урвища під ним не страхався, аж поки не вигойдала собі дядька героя-оповідача андріяна, високого, чубатого і майже безпорадно доброго». дядько був уже немолодий, посивів у німецькому полоні, не звернув уваги на плітки щодо дівчини, привів до хати. волохи (так звався рід героя-оповідача) поплакали, покричали та й відділили молодим хатину.андріян любив мальву без пам'яті, ходив із нею по-європейському, під ручку. був майстром на всі руки: чинбарював, столярував, пічникував, а найбільше славився копанням криниць. умів визначати, де є вода. якось застудився, копаючи у глибині, й захворів на сухоти. мальву відправив до батьків, щоб не вчепилася хвороба, а малий герой-оповідач носив йому їсти, слухав, як хворому читав книжки фабіян.ще відвідував інколи андріяна півторарукий клим синиця, комунар із семивод, привозив гостинці — то меду, то сиру. клим знайшов тут, у вавилоні, обраницю серця, мовчазну красуню рузю. але батьки віддали її за нелюбого, старшого чоловіка петра джуру.той швидко звів зі світу рузиних батьків, продав майно і виписав з америки трактора. рузя замкнулася в собі, казали, що стала несповна розуму.

"найкраща помилка та, яку допускають при навчанні" - григорій сковорода

"якщо в тебе не буде злих думок, не буде й злих учинків" - конфуцій

"володіти собою - найбільша влада" - сенека

"люди дрібного розуму ображаються дрібницями" - франсуа де ларошфуко

"