Твір на тему"влітку на городі" на завтра

ніде, мабуть, не буває так добре, як на городі. ляжеш коло грядок на гарячу землю горілиць, лежиш, дивлячись у небо, і така довкола тиша, наче ти зостався сам-самісінький на все село, на всю землю.

притулишся вухом до землі, ніби сподіваєшся від неї на відповідь, а вона мовчить, не озивається, не видає жодної своєї таємниці. а може, вона й відповідає, тільки ти не годен утямкувати її мову? і напружуєш слух, аж заплющуєшся — жодного звуку. нишкне земля в німому чорному мовчанні.

Як відомо, історія не любить слова "якби". історики говорять так: "це було, воно стало причиною того, ". але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було запорозької січі. очевидно, тоді б зовсім не стало україни, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність. наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі запорожжя. наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями. і як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. знаємо про подвиги ганні і не знаємо про подвиги самійла кішки, петра сагайдачного чи івана сірка. захоплюємося подвигом спартанців біля фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.