Ніч перед стартом короткий переказ тексту

здавалося, те, що назавжди забуте, загублене в плині років, розпорошене на трудних житейських дорогах, вихопилося з не­ буття, замиготіло перед очима сергія корольова, мов кадри яко­ гось давнього, напівзабутого, але хвилюючого фільму.

одеса. публічна бібліотека — знаменита воронцовка. старий хранитель фондів максим петрович приніс сергієві біографію полтавця олександра засядька — винахідника ракет, який на сто років обігнав час. і в уяві юнака постають шістнадцять стояків із шістьма ракетами на кожному, розставлених поблизу суворих му­ рів неприступної варни.

петербург. імператриця, ві данину моді, поїхала подивитися на засядькові трубки. її запис у книзі почесних від- вівідувачів: "тут усе цікаво, як у галантерейній лавці".

а далі — стаття про проект , що його автор дописував у камері смертника. іде на знову й знову перечитує сергій трактат , де з граничною ясністю та простотою викладено принципи реактивної тяги по­ льоту на ракеті.

тоненькі брошури костянтина ціолковського, а згодом і зустріч із ним. сімдесятип’ятирічний учений прикладає до вуха свій рупор і запитує, що нового, а сергій оповідає про успіхи й не­ вдачі, про перші ракети й перші висоти. відгук ціолковського на книжку сергія корольова «ракетний політ у стратосфері»: «книжка розумна, змістовна й корисна».

та чий глузливий сміх іноді чув на життєвій своїй дорозі? ах, це грицько чиж, який підхіхікував, коли падали перші ластівки-моделі, що їх сергійко запускав у ніжині з погребні. давно то було, і де той грицько нині — хто знає, але сміх часто- > густо зринав. тільки, на жаль, не з дитячих вуст. хіхікали дебелі чоловіки, заздрісні й нерозумні. як той, що писав чорним по бі­лому: «корольов розтринькує державні гроші на непотрібні ракети й цим завдає шкоди державі».

а космос потрібен. треба відірватися від чвар, конфліктів, хвороб і глянути на землю з далечини, з чорної холодної глибини. звідти, звідки наша земля здається красунею і єдиною матір’ю людства. космос потрібен, щоб кожен міг переконатись: ні, немає перепон людській творчості й людському поступу.

а з глибини років усміхається йому ще одна гарна людина. її вже немає, на превеликий жаль. коли почалася війна, ця людина пішла в ополчення, на захист москви. геній космонавтики став фронтовим телефоністом — такий був час. вибухом снаря­да порвало дріт, і він побіг налагодити зв’язок. не добіг. а тепер він належить вічності

юрій людина, що на півстоліття обігнала час. людина, яка вирахувала космічні траси людства задовго до пер­ ших стартів ракет. його титанічна праця завжди дивуватиме світ: підрахунки, які здійснив кондратюк, нині можливі тільки за обчислювальних машин.

минуть роки, й американські вчені не приховуватимуть того, що першу у світі посадку космічного корабля на місяць вони здійснили за схемою й принципами геніального українського винахідника — нашого славного земляка юрія васильовича кондратюка.

12 квітня 1961 року. уже сьогодні настане та хвилина, про яку мріяли його геніальні попередники, заради якої живуть і він, і його крилаті побратими. сьогодні вперше людина полетить у далекі незвідані простори всесвіту. 

Як на мене, важко не погодитися з тим, що для людини важливі, як матеріальні, так і духовні цінності, але особливо – компроміс між цими поняттями. з одного боку, увесь сучасний світ будується на грошах, як би не сумно це звучало. зараз більше можливостей має той, хто гарно забезпечений матеріально. тож, зрозуміло, чому протягом усієї історії людства людина хоче мати якнайбільше грошей. підтвердженням цього є комічне змалювання влади скарбів над головними героями творів «сто тисяч» та «хазяїн» івана карпенка-карого. читаючи трагікомедії автора, ми розуміємо, що нічого гарного багатство не приносить, а лише нещастя. гроші змінюють людину, її ставлення до інших (роблять зверхньою). але немає нічого поганого в тому, що людина хоче гарного життя своїй родині, собі. і на зароблені власними зусиллями, трудом, купувати те, що їй необхідне. у цьому випадку багатство приносить користь. з іншого боку, ми не змогли б жити без духовної підтримки наших близьких та рідних. тож, не повинні забувати про такі якості, як людяність, щирість, доброта. адже саме вони роблять нашу душу спокійною, умиротворюючи її. чому я так думаю? бо вже є загальновідомий факт, що емоції радості, щирі думки людині боротися навіть з такою хворобою, як рак. ми можемо вилікувати себе та рідних своїми почуттями, душею. це неймовірно – але факт! отже, найкращим варіантом тієї золотої середини для життя кожної людини було б задоволення усіх своїх потреб – і духовних, і матеріальних.