Скласти твір роздум із словами. крислатий кущ, червона калина, зерна доброти, вітер чорногривий. вода вирує

Червона  калина   – символ української землі. її пишні крислаті кущі та червоні зерна доброти не тільки зачаровують наш погляд.  немов вітер чорногривий ніжно пестить її листячко, вода вирує навколо неї. калину люблять усі.  це цілюща  рослина. кислуваті ягоди після перших заморозків стають медовими та солодкими.  вона цінна своїми вітамінами та лікувальними властивостями.

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогодні  вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь. у буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя.  молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. а  вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй,  що незабаром опаде твоє листя.прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.ще пишніше розквітне твоя врода. кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому:   то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька  холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить  прозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів… я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього  тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой  щем у серці. у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися  на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким  соком у холодну траву. — “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. —  мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”. і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.