Між східними та західними церквами із самого початку існівали відмінності .чому із часом вони продовжували накопичуватися і в 1054 році призвели до розколу ?

у своєрідних умовах західної і східної частин колись єдиної імперії поступово склалися два центри християнства - рим та константинополь[2, c. 52-54].

феодальна роздрібненість західної європи сприяла формуванню духовного центру, що підноситься над світською владою. римський єпископ, найвпливовіша постать серед церковних ієрархів і найбагатший володар, намагався успадкувати навіть імператорський трон. з vii ст. лише за римськими єпископами утверджується титул nanu, який до цього мали майже всі єпископи.

візантійський духовний центр формувався за умов монолітної, стабільної держави із сильною імператорською владою. за наявності централізованої світської влади тут спостерігається роздрібненість церков. стародавні східні церкви — константинопольська, антиохійська, александрійська та єрусалимська — конституюються як рівноправні й автокефальні, тобто незалежні. формальне верховенство як першого серед рівних визнається за константинопольським патріархом. усі церкви беззастережно визнають верховну владу імператора і його статус світського глави церкви.

рим і константинополь втягуються у багатовікову виснажливу боротьбу за домінуючий вплив у християнському світі. розпочалась і богословська полеміка з приводу догматики та культу. спільні релігійні ідеї, культові дії, церковна організація зазнають в обох християнських центрах особливої інтерпретації і практичних змін. гострі суперечки призвели до рішучого розмежування та до цілковитого поділу церков у 1054 р