Доведіть, що в питанні української державності всі західноукраїнські партії залишалися одностайними

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу австро-угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої європи. мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. разом із тим тут були і свої особливості. на початку xx ст. провідне становище у промисловості східної галичини, буковини, закарпаття посідали великі промислові об'єднання. у галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було зо. на закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. нові явища спостерігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. розгортався кооперативний рух. перед першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський. що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. галичина, закарпаття, буковина були відсталою аграрною провінцією австро-угорської імперії. у цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення. складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному житті краю. це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих українських політичних партій. наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності української радикальної партії, створеної 1904 р. з ініціативи б. грінченка, с. єфремова, д. дорошенка. в її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з м. павликом, к. трильовським, ю. бачинським, соціал-демократична на чолі з р. ярославичем, м. ганкевичем, м, новаковським; та національно-демократична на чолі з в. охрімовичем, м. левицьким, в. будзиновським. остання виступала за згуртування всіх українців навколо ідеї української державності. соціал-демократи пропонували реформувати урп та об'єднати її з соціал-демократичною партією австрії. радикальна група не заперечувала ідею утворення української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією галичини, звинувачуючи її в націоналізмі. 18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення усдп, а 26 грудня того ж року на з'їзді представників національно-демократичного крила урп, організації «народна рада» та комітету львівських русинів була створена українська національно-демократична партія. загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. такого характеру набули страйки будівельників (1902 нафтовиків борислава (1904 у період 1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру. завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів. заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до першої світової війни. українські соціал-демократи розуміли, що галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.

Социальная структура общества 16 века вполне соответствовала феодальным отношениям, устоявшимися в данное время на руси. одним из главных, важных и знатных сословий в обществе 16 века было боярство. бояре - были потомками бывших великих и удельных князей. боярские семьи служили царю, и занимали руководящие должности в государстве, бояре владели большими земельными участками - вотчинами.

дворяне, занимали более привилегированное положение в обществе 16 века. они составляли высший уровень государевых людей, служивших отечеству. дворяне владели поместьями, которые передавались по наследству, при условии продолжения службы наследника государю. к середине 16 века, дворяне стали главной опорой царской власти в россии. стоит отметить, что единственным дворянским титулом, переходящим по наследству был титул князя. остальные чины не наследовались, а присваивались, и в первую очередь, они означали должность, однако постепенно они утратили своё служебное значение.

наиболее четкая иерархия, отражающая служебное значение была в чинах стрелецкого войска. командирами полков были полковники, командиры отдельных отрядов полуполковники, далее шли головы и сотники.

в 16 веке в обществе, большинство чинов не имело четкого разделения по роду деятельности. высшими считались думные чины, люди которые были близки к царю: думный дьяк, думный дворянин, окольничий, боярин. ниже думных чинов находились чины дворцовые или придворные. к ним относились: стольник, стряпчий, военачальник, дипломаты, составители писцовых книг, жильцы, дворянин московский, дворянин выборный, дворянин дворовой.

к низшим слоям служивых людей относились служилые люди по набору. это были стрельцы, пушкари, служилые казаки.

крестьянство в обществе 16 века состояло из двух категорий - владельческой и государственной. владельческими были крестьяне, жившие в вотчинах или поместьях. они работали на своего феодала. государственные крестьяне проживали на окраинах россии, они несли тяготы в пользу государства. их жизнь была несколько лучше, чем у крестьян не государственных. еще была одна каста крестьян, о которой стоит сказать. это дворцовые крестьяне, они имели собственное и подчинялись только дворцовым приказчикам.

городское население общества 16 века, называлось - посадскими людьми. в основном это были торговцы и ремесленники. ремесленники объединялись в слободы, по профессиональному признаку. ремесленник, как и крестьяне 16 века несли тягло в пользу государства.

были и в обществе 16 века простые, вольные люди. это, прежде всего казаки, а так же дети священников, служилых и посадских людей.

в обществе 16 века резко увеличилось численность сословия служивых феодалов землевладельцев. феодальное сословие стало унифицированным, увеличилось число землевладельцев.

тяжелое положение низших слоев населения в обществе 16 века к усилению социальной нестабильности, и народных бунтов.