Твір-роздум на тему чи помічаємо ми людей яким потрібна

Моя мама лiкар. один раз вона сказала менi, що завтра пiсля  школи я пiду з нею на роботу, тому що ïй потрiбна моя . я з  радiстю погодилася, тому що завжди любила такi походи з мамою. ми йшли  по заснiжених вулицях, i я думала: що ж за потрiбна моïй  мамi? коли ми дiйшли до лiкарнi, я зовсiм заплуталася у своïх  припущеннях. ми зайшли у свiтлий кабiнет з табличкою свiтлова м. и., i  почався звичайний день дитячого лiкаря. мама звичайним рухом надягла  бiлий халат i запросила першого пацiєнта. це був маленький хлопчик  чотирьох-п'яти рокiв. i тут я зрозумiла, навiщо мама взяла мене iз  собою. щоб читати казки — так, щоб читати казки цим маленьким  заплаканим пацiєнтам я читала, маминi руки швидко рухалися з  фонендоскопом у руцi вiд дитини до медичноï карти. дитина  заспокоювалася й уже не плакала, а навiть радо посмiхався. я читала усе  бiльш виразно, i дитяча особа менi посмiхалося у вiдповiдь. мама уважно  обстежила малят i робила запису в ïхнiх картках. так ми вiдробили  всю змiну, а коли йшли додому, мама сказала менi: тобi,  помiчниця. i я була безмежно вдячна мамi за те, що вона дала менi  можливiсть вiдчути себе потрiбноï людям. i що з того, що я лише в  сьомому класi? !  

12 років був кріпаком, а 11 в засланні