Твір розумд про улюблені речі або іграшки світ який для мене завжди

я вчуся у п’ятому класі, граю на піаніно і захоплююсь сучасними танцями. з вдома у мене є комп’ютер, за яким я проводжу не так вже багато часу. я охоче поступаюсь місцем за комп’ютером своїм подругам, коли вони приходять до мене в гості. найбільше дівчаткам подобаються мої іграшки, багато з яких збереглося шє з раннього дитинства. я ставлюся до них наче до живих — до плюшевого ведмедика, зайця, слона, тигра. а ляльок в мене не полічити. подруги часто запитують мене, навіщо я зберігаю іграшки, адже я вже не маленька, кажуть, що досить дорослих захоплень. щоразу я відпові, що з іграшками мого дитинства я не розлучуся, принаймні ще кілька років. чому? багато іграшок мені подарували батьки. скільки я себе пам’ятаю, у нас «живе» | ведмедик тимко. він рудий, у нього смішна добродушна кругла пичка з темними скляними очицями-намистинками. вони дивляться на всіх довірливо. коли я ! хворіла, він завжди був поруч зі мною, ніби підбадьорював. і наразі він сидить на : тумбочці поруч з моїм ліжком. по телебаченню показували справжніх ведмедів. виявляється, вони дуже небезпечні. але я помітила, що всі іграшкові ведмедики такі лагідні. як можна із таким розлучитися?

коли тато приїхав з відрядження, він привіз мені тигренятка грицька. у тата було багато речей, і тигреня завдавало йому чимало клопоту. проте батько не відмовився від іграшки — він дуже хотів зробити мені приємне. я звикла до грицька, і те, що я зберігаю його, доводить мою вдячність і любов до тата. часто-густо я бачу на дитячому майданчику забуті іграшки. вони часом лежать там не один день, але їхні хазяї чомусь не поспішають повернути їх у дім. буває й таке, що іграшки потрапляють у контейнер із побутовими ві. вони сиротливо стирчать зі сміття і, мов живі, з докором на нас, наче не можуть зрозуміти, за що з ними так жорстоко поводяться. мені здається, що викидати іграшки — це зрадити своє дитинство, виявити неповагу до тих, хто колись тобі їх подарував. я зовсім не почуваюся ніяково через те, що будучи п’ятикласницею, зберігаю іграшки, охоче беру їх у руки.

Ожирение степени ожирения: силуэты людей с нормальной и избыточной массой тела. ожире́ние (лат. adipositas — буквально: «ожирение» и лат. obesitas — буквально: полнота, тучность, откормленность) — отложение жира, увеличение массы тела за счёт жировой ткани. жировая ткань может откладываться как в местах отложений, так и в области молочных желёз, бёдер, живота. в настоящее время ожирение рассматривается как хроническое обменное заболевание, возникающее в любом возрасте, проявляющееся избыточным увеличением массы тела преимущественно за счёт чрезмерного накопления жировой ткани, увеличением случаев общей заболеваемости и смертности населения. заболеваемость ожирением в цивилизованном обществе резко растёт, несмотря на отсутствие изменений в генетическом пуле[1], то есть независимо от наследственных факторов. развитие ожирения происходит в результате между поглощением и затратами энергии в организме. регуляция массы тела в организме осуществляется путём сложного взаимодействия комплекса взаимосвязанных систем, осуществляющих контроль за энергетической системой организма: поглощённая энергия (калории) = затраченная энергия. развитию ожирения способствует положительный энергетический (гиподинамия) и источник легко доступных калорий, избыток которых аккумулируется (запасается) в организме в виде триглицеридов в жировой ткани. поэтому для поддержания энергетического равновесия организм должен отрегулировать уровень гормонов, уменьшить затраты энергии, повысить эффективность усвоения питательных веществ, скорректировать пищевое поведение (снизить аппетит), мобилизовать недостающую энергию из жировых энергетических депо. каждое из перечисленных звеньев регулируется определёнными генами.