Скласти речення з: 1. з ініціативи. 2. за наказом. 3. на захист. 4. по суті. 5. іти по воду. 6. за життя. 7. за умови. 8. згідно з наказом.

1.з ініціативи моєї мами, я лягаю спати о 21: 00 2.за наказом міністра оборони україни, армії виділять нову техніку. 3.на захист моєї кішки, я відігнала собаку. 4.по суті, це припущення має право на існування. 5.іти по воду-мій звичайний вранішній обов'язок. 6.за життя ми здобуваємо багато знайоств. 7.за умови, що буде хороша погода, я піду гуляти. 8.згідно з наказом бабусі, я маю з'їсти тарілку супу.

останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».

це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.

якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.

отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.