13 подвигов геракла характеристики героев: . сахаров, адеенко шурик, алик комаров , плз

Характеристика героя произведения. влияние учителя на формирование детского характера. чувство юмора как одно из ценных качеств человека i. характеристика героя произведения проверка по составленным дома цитатным планам предложим двум ученикам рассказать о товарищах главного героя рассказа ф. искандера «тринадцатый подвиг геракла» . третий ученик напишет план на доске. автор рассказывает о нескольких одноклассниках главного героя. это сахаров, шурик авдеенко и алик комаров. сахаров — отличник. даже во время смеха он старается не перестать быть отличником. рассказчик говорит о нем так: «— правильный, — кивает он мне головой с такой противной уверенностью на умном, добросовестном лице, что я его в ту же минуту возненавидел за благополучие» . шурик авдеенко учится плохо. когда учитель смеется над ним, называя «черным лебедем» , авдеенко «сидит, яростно наклонившись над тетрадью, показывая мощные усилия ума и воли, брошенные на решение » . у него угрюмое загорелое лицо, он длинный и нескладный. шурик даже не радуется, когда ему наконец делают укол. рассказчик называет его «самым мрачным человеком нашего класса» . больше всех укола боится алик комаров. алика на самом деле зовут адольф, но началась война, мальчика стали дразнить, и он на тетради написал «алик» . он «тихий и скромный ученик» . рассказчик говорит о нем: «он сидел над своей раскрытой тетрадью, опрятный, худой и тихий, и оттого, что руки его лежали на промокашке, он казался еще тише. у него была такая дурацкая привычка — держать руки на промокашке, от которой я его никак не мог отучить» . во время того, как алику делают укол, у него на лице выступают веснушки. он рыжеватый, и рассказчик думает о том, что мальчика, наверное, дразнили бы рыжим, если бы в классе не было настоящего рыжего. каждый герой этого рассказа запоминается надолго, потому что автор выделяет главные, основные черты внешности и характера героя, и делает на них акцент, подчеркивая несколько раз угрюмость авдеенко, благополучие сахарова и скромность и незаметность алика. — каким вы представляете главного героя? главный герой рассказа — это сам рассказчик, поэтому в тексте нет его портрета. ученики могут сами вообразить его внешность и рассказать о качествах характера и увлечениях героя

Объяснение:

На мою думку відповідь не однозначна: важко бути і комахою і людиною. Комаха ні сказати, ні зробити щось, ні захистити себе не може. Але є і інша сторона: погано також бути через міру тихою закомплексованою людиною, яка, як комаха, також цього зробити не може.

В жорстокому суспільстві вижити зможуть тільки хитрі, лицемірні люди. Вони не дивляться на проблеми інших, не співпереживають. Вони йдуть тільки вперед, забуваючи про інших. А шляхетні й добрі, зазвичай, залишаються покірними слугами тих перших, не маючи права жити для себе. Покірність й через мірна відданість сімї зробили з Грегора Замзи комаху.

Бути людиною краще тим, що в будь-яку хвилину можна все змінити. Але, якщо ми будемо баятись змін, то так і залишимось там де ми є. Людина – не комаха, вона сама обирає як жити. У цьому одна з переваг. По-друге, завжди знайдуться однодумці, варто лише розповісти свою проблему іншим, і тобі до Не одразу, а тоді коли це буде найбільше потрібно. Це наче закон життя в суспільстві: « Якщо до ні від кого не надійшло, то ти сам маєш сили все зробити».

Багато людей можуть стверджувати, що бути справжньою людиною важче: потрібно бути особистістю, навчатись, вирішувати важливі питання, наче комахи просто існують. Я вважаю, що це не так. Комахи також мають важливі завдання, та сенс проживання на землі. У сучасному світі створено безліч благ для полегшення життя людини, але сама людина лише те і робить, що погіршує середовище для існування маленьких, нікому не помітних істот. Ф. Кафка показав на прикладі Грегора Замзи, що саме та комаха, безпорадне створіння, є морально значно кращою за людей.

Якщо замислитись над тим, що було б якби я стала комахою, то перше моє рішення було б – це тікати від усіх. Хай краще мене пам’ятають такою, якою я була людиною, ніж якою стала. Я впевнена, любов рідних до мене ніколи не згасне, але про інших я цього сказати не можу. Люди надто легко змінюють враження під впливом суспільства. Потрібно або пристосуватись до життя комахи, або померти.

Вільям Шекспір казав: «Зайва квапливість, точно так само як і повільність, веде до сумного кінця». І у людини і в комахи життя складне по-своєму. Тому допоки я людина, буду жити як потрібно. Хто знає, що буде завтра. І поки я ще можу говорити - буду висловлювати свою думку. Кажуть: «Скільки людей – стільки й думок», нехай моя думка також змусить когось замислитись і подивитись на світ іншими очима.