Скласти коротеньку розповiдь про волохана

Инув рік, як вони познайомилися та потоваришували. ніколи тико не ходив гуляти без волохана.

волохан ріс швидко, і тепер це був молодий дужий собака.

якось тико разом з умком пішли до моря. волохан біг попереду.

вітру на морі не було, проте клекотів сильний прибій. висока хвиля підіймалася на поверхні моря, котилась до берега, тут розсипалась і далеко заливала узбережжя. хвиля котила багато камінців і піску. вона то викидала їх на берег, то тягла знов у море.

умк і тико кидали камінці — пробували, хто далі кине. дорослий умк, звичайно, кидав далі.

тико забруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води. в цей час набігла хвиля. від удару тико впав, хвиля відкотилася від берега і забрала хлопця з собою. умк не бачив цього, бо стояв спиною до моря. повернувшись на голосне гавкання волохана, він побачив спочатку тико, якого хвилею несло від берега, а далі й волохана, що кинувсь услід за ним у море. хлопчик незабаром зник під водою. волохан теж.

умк кинувся, щоб рятувати брата, але не встиг добігти до берега, як побачив волохана, що випірнув з-під води. в зубах він держав тико. перемагаючи прибійну хвилю, собака наближався до берега. хвиля кидала його разом із тико на пісок, а потім хапала і несла назад у море. умк поспішив їм на і витягнув обох на берег. з радісним гавканням плигав волохан навколо нерухомого тико. 

В своем рассказе Бунин не только полемизировал с тургеневскими произведениями о народе - «Записками охотника», «Муму», «Деревней» -но и продолжил тургеневский образ «лишнего человека» (роман «Новь»), поставив в центр повествования человека из народа. Тургеневские интертексты, актуализированные в процессе интерпретации рассказа, соотносятся с традициями прозы Н.М. Карамзина, Н.В. Гоголя, М. Горького.