Твір на тему.моє улюблене мистецтво пейзаж

кажуть, що життя схоже на зебру – смужка біла, смужка чорна. багато чого трапляється з кожним з нам, і щось нам подобається, а щось ні. усі ми прагнемо розтягнути білу смугу в житті якомога ширше, а чорну проскочити якнайшвидше. ми прагнемо позитивних вражень та переживань, цікавих подій, радісних сюрпризів.

та буває, що проблеми ніби стають у чергу, щоб заважати нам радіти життю. то неприємності, то хвороба, то грошей немає. буває, здається, що неможливо радіти життю, коли тобі вдома світить генеральне прибирання, величезне є завдання та відсутність смартфону останньої моделі. люди звикають концентрувати свою увагу не на щасливих моментах, а на тому, що їм перешкоджає. і тоді життя вже здається зовсім безрадісним.

деякі люди все життя на досягнення мети, яка має зробити їх щасливими. добре, якщо так і стається. та мені здається, що поки людина досягне всього, чого прагне, вона може втратити здатність радіти будь-чому взагалі, бо буде перебувати у постійна напрузі.

звичайно, і мета в житті, і досягнення важливі для людини. а просто радіти життю можна і на шляху до них. мудрі люди кажуть, що велика радість життя – це вміння помічати маленькі її приємності. краса природи, тепле сонечко, веселий дощ, прогулянка, смачна страва, красива музика, гарна книга, розмова з другом – прості та доступні для кожного речі. улюблене заняття також викликає відчуття радості. наприклад, моя старенька бабуся досі порається у городі, хоч вже ледве ходить, а на грядках не стоїть, а сидить на табуретці. вона каже, що це їй просто дуже до душі, їй радісно бачити, як завдяки її турботі родять овочі та фрукти. тож у праці, у самому її процесі, також можна знайти радість життя.

ми часто чуємо, що життя – головна цінність людини. а насправді усвідомлюємо це найчастіше під час якихось великих катастроф чи війн. тому, на мою думку, ми маємо використовувати кожну можливість порадіти просто тому, що живемо