Твір моє улюблене оповідання евгена гуцало

Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою. здавалося б, життя скрізь прекрасне. але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість? охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник євген гуцало. багато творів він присвятив природі. його оповідання «лось» наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. у лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. такою людиною в оповіданні зображений дядько шпичак. авторський осуд зажерливості, жорстокості шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок, обличчя», у поведінці. діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги». рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням нещасній тварині, а шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи. на мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. вони хоч і малі, але сміливі. маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини. мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям». отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.

Роксолана  (хюррем, согласно традиции, имя при рождении анастасия или александра гавриловна лисовская; ум. 18 апреля 1558) — наложница, а затем жена османского султана сулеймана великолепного, мать султана селима ii. происхождениесведения о происхождении  хюррем  достаточно противоречивы. документальные источники и даже сколь-либо надежные письменные свидетельства, говорящие о жизни хюррем до поступления в гарем, отсутствуют. вместе с тем, о её происхождении известно из легенд и сочинений, преимущественно западного происхождения. ранние источники не содержат сведений о ее детстве, ограничиваясь упоминанием о её происхождении. первые подробности о жизни хюррем до попадания в гарем появляются в в xix веке. согласно польской традиции, ее настоящее имя было александра и она была дочерью священника гаврилы лисовского из рогатина (ивано-франковска область). в украинской xix века ее именуют анастасией. по версии михаила орловского, изложенной в повести «роксолана или анастасия лисовская», она была родом не из рогатина, а из чемеровец (хмельницкая область). в те времена оба города находились на территории королевства польского. в европе хюррем была известна как роксолана. это имя было изобретено гамбургским послом в османской империи огьером гизелином де бусбеком, автором латиноязычных «турецких записок». в этом сочинении он, основываясь на том, что хюррем происходила с нынешней западной украины, назвал ее  роксоланой, имея в виду популярное в речи посполитой в конце xvi века название этих земель — роксолания.