Яка з еліністичних держав проіснувала найдовше

Однією з найбільших і типових елліністичних держав був єгипет, керований династією птолемеїв, нащадків одного з найближчих воєначальників александра македонського, представника знатної македонської сім’ї птолемея лага (323—283 рр. до н. елліністичний єгипет був найміцнішим царством і проіснував як державне утворення довший історичний термін, ніж інші великі елліністичні держави. його завоювання римом в 30 р. до н. е. вважається кінцем еллінізму як завершального етапу грецької історії. єгипет був найбільшим (разом із селевкідським) царством. у iii ст. до н. е. до його складу входили власне єгипет в його традиційних межах від першого порогу нілу і до середземного моря, ефіопія (древня нубія) і із заходу кіренаїка (давня лівія), яка примикає з півдня. окрім цих африканських територій до складу єгипетського царства входили сінай, палестина, фінікія, південна сирія (її зазвичай називали келесирією), тобто значна частина східного середземномор’я. до царства птолемеїв належали прибережні області південної, південно-західної і західної частин малої азії (кілікія, памфілія, лікія, карія, іонія), острів кіпр. птолемеї здійснювали контроль над об’єднанням кікладських островів егейського моря (так званою острівною лігою), над територіями, прилеглими до протоки геллеспонт, прибережними областями фракії і троади, що дозволяло їм тримати в руках чорноморські протоки і найважливіший морський шлях з егейського в чорне море. єгипту належали деякі фортеці, побудовані їм на криті.

в конце xix – начале xx вв россия переживала небывалый подъем. несмотря на то, что страна оставалась преимущественно аграрной, помимо сельскохозяйственного сектора бурно развивалась промышленность. столь активный рост получил название индустриализации.

большую роль в становлении промышленность сыграло развитие железнодорожных путей сообщения. в сущности, именно железная дорога стала тем необходимым стимулом, подстегнувшим рост и машиностроения, и металлургии, и деревообрабатывающей промышленности. однако процесс модернизации в россии начала xx века носил лишь догоняющий характер, то есть империя пыталась достичь уровня развитых европейских стран.

среди особенностей российской особенно стоит отметить высокую роль государства в ее становлении. выражалось это в участии казны в большом количестве промышленных предприятий – так, в 1900 году государственные компании принесли немногим менее половины годового дохода государства. однако в целом этот аспект оборачивался скорее минусом, чем плюсом – в результате такой активности снижалась конкуренция, а следовательно, и развитие в целом, так как в тех отраслях промышленности, где участие государства было наиболее высоко, практически не появлялся частный бизнес.

еще одним минусом от высокой активности государства в промышленности была минимализация политической роли буржуазии. новым промышленникам было нечего противопоставить официальной политической доктрине, а потому никакого веса в формировании внутренней политики государства они не имели.