написати свій детектив від руки 

у офіс детективного агентства «конрад» зайшла молода жінка,років 25.

її зустрів помічник детектива – артур белл.

-                    добрий день. мене звати артур белл. я у розслідуваннях сищику максу стронгу.

- ох добрий день. я – кеті вінслет. я маю підозри,що…

і в цей момент до кабінету зайшов стронг…

-                    здрастуйте,- сказав він.

-                    добридень,містер стронг. я – кеті вінслет .

-                    дуже приємно. то з чим ви до нас прийшли?

-                    мені здається,що за мною стежать

-                    ви комусь перейшли дорогу? або ви багата людина?

-                    ні,хоча в мене є одна сімейна коштовність. це каблучка з білим діамантом. вона передається з покоління у покоління всім жінкам мого роду. моя прапрабабу ся була знаменитого дворянського роду вінслентів.

-                    так,я читав про цей рід,- сказав белл.

-                    на цю каблучку все моє життя зазіхає мій старший брат ніколас. він завжди мені заздрив. десять років тому ми з ним посварились і з тих пір не бачились. він навіть ніразу не приїжджав до моїх батьків…

-                    можливо він знову приїхав у йорк? - висловив свою думку стронг.

-                    все може бути,якщо він приїхав у рідне місто,не навідуючись сюди вже 10 років,то він явно щось задумав,- додав белл.

-                    скажіть свою адресу. ми за всім простежимо.

-                    фронт-стріт,28,- сказала кеті.

-                    добре

-                    ну я піду. до побачення.

-                    до побачення. ми будемо слідкувати за вашими діями та зробимо свою роботу,- сказав стронг.

жінка пішла…

у вікно ми побачили,як за кеті почав йти якийсь чоловік,не дуже приємної зовнішності,риси його обличчя були наповнені злості. ми одразу ж вибігли на вулицю та пішли за ними.

йдучи десь з 20 хвилин ми дійшли до дому кеті. вона нас не помічала.

-        макс,а може це той самий ніколас? - сказав белл.

-        так! це точно він! -відповів стронг.

ми підійшли до нього.

-                    вибачте,а котра зараз година?

-                    12: 20.

-                    дякуємо

-                    нема за що.

-                    мені здається я вас десь бачив,- сказав макс стронг. ви випадково не дрейк?

-                    ні. мене звати ніколас.

-                    то ви проїздом в нашому місті чи живите тут?

-                    я тут вже не був майже 11 років. я приїхав до сестри. забрати своє!

-                    то що ж ви маєте на увазі?

-                    а навіщо вам це знати. я вже й так сказав більше ніж потрібно!

-                    я просто письменник,я пишу свої романи на основі реальних подій. мені    дуже цікаве ваше життя. може зайдемо до кав’ярні. та ви мені все розповісте?

-                    ну добре. ви мене переконали.

ось вони втрьох сидять в кав’ярні та ніколас розказує свою історію …

-                    я ніколи не любив свою сестру. мої батьки завжди приділяли їй море уваги,в той час,як я навіть не мав друзів. кеті - так звуть мою сестру,теж мене не долюблювала. зараз я хочу їй помститися,вкрасти свою річ. сімейну дорогоцінність. дуже дорогу каблучку. вона передається у нашій сім’ї з покоління у покоління. наші з сестрою предки дуже її    берегли. зараз вона у руках кеті,а повинна бути в !

-                    я точно напишу про це книгу.

-                    ну добре.

-                    то може ви мені скажете свою адресу та номер телефону.

-                    так звичайно. черри-стріт,6. а номер -      3-65-28.

-                    дякую. ну ми підемо.

-                    цей ніколас виявився дуже дивним. потрібно здати його до поліції. – сказав стронг.

-                    то ходімо,– відповів артур.

детективи прийшли до поліції та все розповіли. наступного дня ніколас заліз до оселі кеті та намагався викрасти каблучку,та нічого не вийшло,бо поліціянти вже заховались в будинку та затримали його на крадіжці.

-                    ні! ні! я тобі ще помщусь! - кричав ніколас кеті.

вона мовчала.

кеті була дуже вдячна артуру беллу та максу стронгу за розкритий злочин. та наступного ж дня продала будинок та переїхала в інше місто,де б її ніхто не знайшов. а ніколаса посадили за грати на 12 років.

вечер був тихим і теплим. зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. у такі ось миті зовсім не разраховуєшь   на якісь несподіванки. тим паче на неприємні. думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. у школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. а, власне, ідея-то гарна. відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. не те щоб дуже хотілося, непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. якраз чудова нагода поміркувати.

вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. до речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у їдальни. так, не відволікаємось. навіщо вбивати пана n. більшість делетантів підозрюють а. я теж на ньго думав спочатку. наіграна сцена сварки на мойданчику, його але не збігається щось. що? за сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. що ще?   не надто ємоційна. так. у спланованому вбистві сенсу немає. мативу теж. отже за цими та іншими показниками а скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. щось не так. все ж таки не так. хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. не схоже. мислемо від зворотнього. а - не вбивця. що ж сталось тоді. пригадуємо всі обставини. сварка була -це факт. і зустріч один на один у кабінеті теж. а останній бачив пана  n живим. можливо він дійсно поранив йонго. алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. якщо той удар і був причиною смерті  n, то а обладає не аби якою фізичною силою. це не так. висновок: а дійсно поранив  n у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але т все ще був живим. то чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? чи він відгукнувся? двері було замкнено з середени. він хотів відчинити але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. мала б зостатися вм"ятина.  може це недочот постанови? декарації підвли. все ж шкільні хоча. вбитий пан    n вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан n не їсть. на цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. тобдо пан n жив! але як же усе іньше. забагато думок на согодні. завтра буде новий день. я доведу цю справу до кінця. а зараз треба побути наодинці з зорями. ох уж мені ці зорі