Що спільного між стародавнім і сучасним театром?

сучасні театри  – це, як правило, граціозні будівлі, в конструкції яких, природно, є дах. внутрішнє облаштування включає в себе глядацький зал зі спеціальними кріслами, сцену з завісою, лаштунки.

давньогрецький театр  – це особливим чином облаштоване відкрите місце. сцена – круглий майданчик, правильно звана орхестрою. лави для глядачів – жорсткі кам’янисті поріжки, вирубані в схилах пагорба. завіса відсутня.

періодичність показу

відмінність сучасного театру від давньогрецького полягає в тому, що зараз уявлення пропонуються увазі глядачів постійно. а найяскравішими подіями в цій сфері мистецтва є театральні фестивалі.

в далекі часи актори радували публіку набагато рідше – лише кілька разів за цілий рік. а своєрідним орієнтиром слугували дионисийские свята. до речі, право спостерігати захоплююче видовище отримували тільки мають квиток, свинцевий або з обпаленої глини.

підлогу акторів

в наші дні можливість проявити себе на акторському терені є і у чоловіків, і у жінок. у давньогрецькому театрі подібної привілеєм могли володіти виключно чоловіки. жіночі ролі також виконували вони. це було пов’язано з тим, що постановки часто присвячувалися богам, і вважалося неприпустимим покладати на жінок настільки відповідальну місію.

особливості гри

в сучасному театрі освітлення та інші деталі організовані так, що міміка акторів і важливі елементи їх костюмів чітко видно. тому глядач без зусиль може визначити сценічний тип кожного персонажа і вловити його душевний стан.

у величезному давньогрецькому театрі була хороша чутність, але розглянути багато подробиць публіці було важко. у зв’язку з цим акторам доводилося застосовувати спеціальні образотворчі засоби. одними з них були виразні маски з глини. одночасно зі зміною емоцій і настрою героя актор міняв і маску.

инсценируемые жанри

чим відрізняється сучасний театр від давньогрецького, якщо порівнювати їх жанрову палітру? тим, що зараз в театрі показуються найрізноманітніші у цьому плані подання.

список жанрів античної драматургії зовсім невеликий. це трагедія (в таких постановках нерідко відбувається загибель персонажів) і комедія, заставлявшая наївного і вразливого грецького глядача від душі посміятися.театр в наші дні

давньогрецький театр

закрите будівлявідкрите місце

регулярність уявленьподання рідкісні

актори будь-якої статіактори-чоловіки

хороша видимість для глядачавикористання масок

різні жанритрагедія і комедія

мнения о даровании м.  в.  ломоносова как художника, если и не расходятся до противоречия, то его понимание, естественно, в различном преломлении. искусствовед в.  к.  макаров предоставляет оценку уже с высоты ретроспективного взгляда на роль его творчества, в большей степени независимо, нежели я. штелин  — с неизбежными, но и закономерными для его современного явлению восприятия  — обескураженностью и некоторым скепсисом, в значительной мере обусловленным бессознательным, но искренним сочувствием энергии и энтузиазму дерзновенного дилетанта, не имеющего способных исполнителей. и если первый справедливо сопоставляет ломоносовские мозаики с «монументальной мозаичной живописью нового времени», которая берёт своё начало как раз в масштабности и монументальности задуманного и осуществлённого м.  в.  ломоносовым, то второй  — констатирует, что для эскизов и картонов, служивших этому воплощению в натуре, не нашлось достойных живописцев, низводя роль мозаики до прикладной функции имитации живописи, хоть бы и монументальной, без осознания ценности её самостоятельных пластических особенностей. в то же время, именно понимание особенностей мозаики позволяло м.  в.  ломоносову сознавать и отсутствие надобности досконального следования картону в материале, когда многое придёт к единству за счёт этих уникальных пластических свойств модульного набора.

во всяком случае, именно якоб штелин, конечно, будучи потрясён, но и желая верить в целесообразность задуманного, предостерегал м.  в.  ломоносова от создания мозаики по той «жалкой картине», которую представляла собой подготовленная работа  [10]; с другой стороны, вероятно, он, как и многие другие, в том числе профессиональные художники, не способен был во всей полноте представить ясно видевшееся м.  в.  ломоносову, и уже созданное, в конце концов, своими масштабами и выразительностью ошеломившее я. штелина; не умея рисовать, м.  в.  ломоносов, тем не менее, обладал ценным для художника даром обобщения, и способность к абстрагированию давала ему широту видения условного, монументального  — свободу от натуралистического буквализма. тенетами которого обременено было восприятие «художественной правды» его оппонентов по этой части, в том числе и я. штелина. большой знаток творчества последнего, к.  в.  малиновский, объективно характеризует уровень и способность понимания им деятельности м.  в.  ломоносова, отмечая, что «представления о художественной ценности мозаичных работ (восхищение иллюзорностью, имитацией масляной живописи) свидетельствуют, что в данном вопросе штелин следовал вкусам своей эпохи и не мог быть беспристрастным арбитром. ломоносов был ближе к нынешнему пониманию живописности картины и, соответственно, мозаики».[1][2][11]

первый современник-исследователь творчества м.  в.  ломоносова даёт исчерпывающий каталог его наследия в мозаичном искусстве.— ни одна другая посвящённая этому работа уже не содержит такой полноты документальных сведений о сделанном им. здесь названы известные портреты петра i и п.  и.  шувалова, «полтавская баталия», несколько других знакомых по различным экспозициям произведений, сохранившихся или упоминаемых исследователями: «апостол пётр» (1761),  св. александр невский(1757—1758), погрудный профиль  екатерины ii  (1763), портрет великого князя петра фёдоровича (1758—1759), портрет великой княгини елизаветы петровны (1758—1760), портрет графа м.  и.  воронцова (1765); но якоб штелин упоминает ряд произведений самого м.  в.  ломоносова и его мастерской, не упоминаемые никакими другими источниками: портрет великого князя павла петровича, два пейзажа (1765—1766), портрет графа г.  г.  орлова (1764), св. пётр (с картины п.-п. рубенса)  [2].

подводя итог этому последнему разделу творчества м.  в.  ломоносова, завершающему его служение и науке и искусству,  н.  н.  качалов  в таких словах отмечает основные его результаты  [1]: