Образ автора в стихотворении 19 октября о. пушкина

Произведение представляет собой дружеское послание, но в нем встречаются фрагменты, которые можно сопоставить с одой и элегией. композиционно «19 октября» состоит из двух частей: минорной и мажорной. во многих стихотворениях пушкина человеческие чувства гармонично связаны с временами года. «19 октября» – не исключение. оно начинается с грустного осеннего пейзажа, который подчеркивает печаль и одиночество автора. в холодный осенний день пушкин с бокалом вина пытается силой воображения перенестись в веселый круг друзей. грусть поэта усиливается, поскольку он понимает, что не только сам не смог приехать на встречу. пушкин вспоминает умершего в италии корсакова, а также матюшкина, который в то время находился в кругосветной экспедиции. вслед за этими размышлениями поэт воспевает дружбу, навсегда соединившую лицеистов в  «священный союз», разрушить который никто не в состоянии.

Цитатна характеристика: • «настя була веселої вдачі»; • « «хуррем» значить: або спокійна, або безжурна, або весела. не знала тільки, чи се по-татарськи, чи по-турецьки»; • «вона весь час бажала собі одного: жити, жити, жити — за всяку ціну жити, хоч би в біді й пониженню, в татарській неволі! бо світ був такий гарний, гарний! а вона була ще така молода, молода! »; • «вона була в чорних скрипучих матах. здавалося їй, що се домовина. і що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість»; • « настуся»; • «чому діти тої землі, з котрої вийшли, йшли у неволю, хоч вони ростом і силою більші від татар. чому вони женуть татар у неволю, але татари їх? »; • « їй стати невольницею або може, жінкою одної з тих брудних потворів, про які ще вдома оповідала їй бабуня, що вони родяться сліпі, як собаки»; • «на татарських ременях пригадувала собі, що не тільки її мати, але й вона сама жертвувала себе в хоробі на службу богу. а потому, коли минула хвороба, забула свій обіт і знайшла собі земного нареченого»;