Твір кохання може все і все здолає ,

Кохання – дійсно дивовижне почуття. про нього так багато сказано і написано, але до тих пір, доки сам не закохаєшся, зрозуміти його неможливо. кохання може здолати всі перешкоди на своєму шляху, якими б складними вони не були. здавалося б, смерть перемогти неможливо, але завдяки коханню стає реальним навіть це. сьогодні у нашому житті можна часто почути, що кохання немає або що краще виходити заміж по розрахунку, ніж за кохану людину. але я не можу з цим погодитися. життя без любові, звичайно, можливе. але яким воно буде? сірим і монотонним. нецікавим і беззмістовним. коли люди кохають одне одного, вони однаково думають, однаково мріють, однаково бачать світ. хтось із відомих сказав, що кохати – це не значить дивитися один на одного, це значить – дивитися в одному напрямі. коли бачиш закоханих, здається, що вони розуміють один одного без слів. а ще я впевнена, що справжнє кохання вічне. я знаю людей, які прожили разом все життя, і сьогодні, коли вони дивляться один на одного, в їхніх очах стільки тепла і ніжності, стільки любові, що дух перехоплює. кохання сильніше за смерть! саме воно стільком воїнам повернутися додому з війни, саме присутність дорогої людини інколи повертає до життя, здавалося б, безнадійного хворого. саме завдяки коханню, врешті-решт, народжуються діти. кажуть, що справжнє кохання дається раз у житті. і головне – не проґавити його, не пройти мимо. недарма слово «кохання» є деякою мірою протиставленням до слова «смерть», адже кохання – це життя, рух уперед, коли хочеться вдосконалюватися, жити і дихати, коли здається, що ти не ходиш, а просто літаєш над землею, що в тебе виросли крила. тож неможливо не погодитися з тим, що кохання сильніше за смерть.                      

Идти становилось все легче и легче. сначала вода доходила ему до плеч, потом до пояса, потом только до колен. он уже думал, что берег совсем близко, но дно в этом месте было отлогое, и гулливеру еще долго пришлось брести по колено в воде. наконец вода и песок остались позади. гулливер вышел на лужайку, покрытую мягкой и низкой травой. он опустился на землю, подложил под щеку ладонь и крепко заснул.когда гулливер проснулся, было уже совсем светло. он лежал на спине, и солнце светило прямо ему в лицо. он хотел было протереть глаза, но не мог поднять руку; хотел сесть, но не мог пошевелиться. тонкие веревочки опутывали все его тело от подмышек до колен; руки и ноги были крепко стянуты веревочной сеткой; веревочки обвивали каждый палец. даже длинные густые волосы гулливера были туго намотаны на маленькие колышки, вбитые в землю, и переплетены веревочками. гулливер был похож на рыбу, которую поймали в сеть.верно, я еще сплю", - подумал он. вдруг что-то живое быстро вскарабкалось к нему на ногу, добралось до груди и остановилось у подбородка. гулливер скосил один глаз. что за чудо! чуть ли не под носом у него стоит человечек - крошечный, но самый настоящий человечек! в руках у него - лук и стрела, за спиной - колчан. а сам он всего в три пальца ростом. вслед за первым человечком на гулливера взобралось еще десятка четыре таких же маленьких стрелков. от удивления гулливер громко вскрикнул.