Как правильно расставить знаки препинания в предложении? делая уроки я вижу в окне запорошенную снегом ёлку.

печаль на яшмовому ґанкуна яшмових сходах біліє холодна роса.  промокли панчохи. пливуть мовчазні небеса.  дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний —  на тихій воді він тремтить і повільно згаса.жартома присвячую моєму другові ду фуна гірській верховині,  де вибігли сосни на схили,  випадково зійшлися  ополудні наші стежки.  — ох, шановний мій друже,та й як же ви зблідли й змарніли! чи важка ж то робота —складати у віршах рядки? на самоті сиджу в горах цзінтіншаньзграя птиць пролетіла  і зникла ту ж мить вдалині,  сиротлива хмаринка  за ними слідом поспішає.я на гори дивлюся —  і не набридає мені,  горам також на мене 

переклади л. первомайськоговходжу в річку, грає осіння люблю свіжість цих лілій.зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,хвилюється дивна ця громадяться шовкові хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм; з тим, про кого думаю, нам не зустрітись бів горі й надії дивлюся північний вітер в обличчя.переклад і. лисевича та в. іллізапитання і відповідь у горахмене спитали, в чому смисл мого життя у горах.  я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити!   з дерев опалі пелюстки пливуть у далечі-безвісті —  в новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського! пісня про схід і захід сонцясопне виходить  із закамарків сходу,  ніби здіймається  з самого споду земного.пропливе по небу  й зникає в західнім морі  а де ж бо стайня  для шістки його драконів? 1світило, як стало світити,  ніколи вже й дня не спочине.  в людині ж — нема тої сили,  щоб рухатись довго, як сонце.весною не дякують стебла  промінню — за квіти розпуклі.  не зляться на вітер осінній  дерева — за зірване листя.не знаємо, хто це бичем  підстьобує пори року,  та є природний закон:   усе процвітає й вмирає.візнице сонця сіхе,  чому в безбережних хвилях  ти ввечері топиш його  й сама всю ніч байдикуєш? а був же колись, лу ян2  —  от сила духу! —  на небі сонце спинив,  змахнувши списом.