Скарб-узагальнений образ щастя. твір.

здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. історія павлуся з оповідання о. стороженка "скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. хоч і таланило в усьому павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захоті

у батьків павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. ось павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. якось уночі павлусь захотів меду. мати побігла по селу шукати, ледве випросила. прибігла, а синок уже й спить. через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. а павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. щастя, як горох, так і сипалося на парубка. у господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. якось на зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. вирішили запросити павла, щоб він пішов із ними на щастя. той не "хотів і сказав, що як бог дасть, то й у вікно вкине. ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. аж бачать — лежить здохлий хорт. вирішили жартома вкинути його павлові у вікно. так і зробили. кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! парубки хотіли забрати, а наймит не дав. і павлусь сказав, що це йому бог у вікно вкинув, як він і казав. і після цього щастя не залишало павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

дивним видається уявлення про щастя селян з казки олекси стороженка з глибокою назвою "скарб": односельці вважали павлуся щасливим і заздрили йому. а чи багато хто із них хотів би бути на його місці? не впевнений. чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? в уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? по-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.

Соломія — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». тяжким і нерадісним було життя соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — соломія разом з остапом тікає за дунай. енергійна, вольова, дужа, вірна подруга остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз є остапові в дорозі, рятує його з біди. самовіддано бореться соломія за життя остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити остапа в жовнірів. найяскравіше виявився героїчний характер соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи остапа, гине у хвилях дунаю. як і поранений остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… душа рветься до сонця». трагічна доля остапа і соломії, їх поневіряння в туреччині свідчить про те, що всюди, де володарють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.