Цитатна характеристика до образу санчо панси

санчо панса — кастільський селянин, односелець алонсо кихано, який умовив простодушного санчо стати його зброєносцем, пообіцявши йому незлічені багатства. разом з дон кихотом санчо панса(«панса» в перекладі з іспанського означає «черево») пару пародійних персонажів, на кшталт пантагрюэля і панурга. худий і довгов’язий дон кихот поряд з низеньким товстуном зброєносцем справляють комічне враження своєю несполучуваністю.

санчо в романі виступає в ролі посередника між ідеальним світом свого хазяїна і дійсністю. щоб уникнути конфлікту, йому нерідко доводиться «перекладати» слова і вчинки «мандруючого лицаря» мовою, зрозумілою таким, що оточує. тому цей образ відрізняється двоїстістю. захоплений і в той же час приземлений, розсудливий і неосвічений, обачливий і недалекий санчо — типовий селянин, вкорінений в чуттєвій стихії народного життя.

здавалося б, йому мають бути чужі наївні мрії і неземні захоплення лицаря сумного образу(таке прізвисько санчо дав дон кихоту). але сервантес показує, що фантазії дон кихота настільки зачаровують санчо, що той часом готовий не вірити власним очам і представити те або інша подія відповідно до книжкових вигадок, якими з ним щедро ділиться його хазяїн. роману образ санчо стає усе більш значимим. у 2-ій його частині санчо стає такою ж важливою фігурою оповідання, як і дон кихот.

цікаво, що, у міру того як дон кихот поступово розчаровується у своїх ідеалах, санчо панса все більше переймається утопічною філософією свого хазяїна і ідеями безкорисливого рицарського служіння. глибоко символічний фінал роману : на тлі фізичної смерті дон кихота з особливою силою виступає вічний життєствердний початок народного духу, втілений у фігурі «вірного зброєносця», який залишається живою пам’яттю про лицаря сумного образу і його діяння.

сатира это проявление  комического  в  искусстве, представляющее собой поэтическое унизительное обличение явлений при различных комических средств: сарказма,  иронии,  гиперболы,  гротеска,  аллегории,  пародии  и др. успехов в ней достигли  гораций,  персий  и в особенности  ювенал, который определил её позднейшую форму для европейского  классицизма. на жанр политической сатиры повлияли произведения поэта  аристофана  об  афинском народовластии.

трагедия это 

жанр художественного произведения, основанный на развитии событий, носящем, как правило, неизбежный характер[источник  не  указан  863  дня]  и обязательно приводящем к катастрофическому для персонажей исходу, часто исполненныйпатетики; вид  драмы, противоположный[источник  не  указан  863  дня]  комедии.

трагедия отмечена суровой серьёзностью, изображает действительность наиболее заостренно, как сгусток внутренних противоречий, вскрывает глубочайшие конфликты реальности в предельно напряжённой и насыщенной форме, обретающей значение художественного символа; не случайно большинство трагедий написано стихами.

понятие "трагедия" связано с пением  сатиров  (в греческой мифологии козлоногие существа), образы которых использовались в религиозных обрядах древней греции в честь бога

эпиграмма это  небольшое  сатирическое  стихотворение, высмеивающее какое-либо лицо или общественное явление.