Напишіть будь ласка твір на тему "людинк можна знищити але не пермогти" "старий і море" або "взаємини людини і природи в повісті-притчі "старий і море""

Традиційно “старий і море” сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. тріумф над знищуючими є суттю героїзму. е. хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. герой з честю та достоїнством представ перед , таким чином, е. хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. сантьяго говорить: “людина не для того створена, щоб терпіти поразки. людина може бути знищена, але перемогти її неможливо”. підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. “більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “але і мене - думав старий, - таке ж ” ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності. незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. про це свідчить і розмова з марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: “старому снилися леви. ” знову виникає символ сили й молодості, який з'являвся у підсвідомості сантьяго двічі до цього. вірний хемінгуеївській формулі героїзму, сантьяго зі всіма випробуваннями та залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше. коли хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. у старого є щось більш значиме - справжній героїзм. на його долю випало дуже важке випробування. він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. і поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння. старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге - що в нього є воля до перемоги. "я все одно її переможу, - сказав він, - при всій її величині і при всій її красі. хоч це і несправедливо, - добавив він, - та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти". протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. "він доводив це уже тисячі раз. ну і що? тепер потрібно довести це знову. кожного разу це починається " щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. "хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь , - сказав старий. - а за що ти його купиш? - спитав він у себе. - невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки? " підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: "хто ж тебе переміг, старий? - запитав він себе. - ніхто, - відповів він. - просто я надто далеко зайшов в море". і насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. і тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: "людина не для того створена, щоб терпіти поразки. людину можна знищити, але її неможливо перемогти"

великую тайну скрывают лесные ж

жители – тайну природы

добро в лес. высокие могучие деревья почти закрывают небосвод. пахнет свежей зеленью и хвоей. тихо вокруг. осторожно ступаешь по веткам и листьям, стараясь ничего не задеть и не нарушать это вековое спокойствие. вдругтреск! под
ногами шустро пробежал ёжик с огромным грибом на спине. наверное, торопился на ужин к ежатам. идешь дальше. лес очаровывает своими звуками, запахами, шорохами…

вот видишь белочку, торопливо спрятавшуюся в дупле вековой сосны. она с любопытством выглядывает оттуда, очевидно, пытаясь понять, что
это за чужеземец в их царстве. если присмотреться, то на сосне можно заметить несколько пернатых лесных жителей. именно их трели сладкой песней радуют душу, отдавая эхом по всему лесу.а вот и дикий кабан. так и хочет устроить поединок, громко издавая воинственные звуки, готовый в любую секунду
ринуться в бой. с ним шутки плохи! продвигаясь дальше в лес, внезапно обнаруживаешь настоящий клад! целое семейство белых грибов возле старенького пенька. вот будет радость маме. она наверняка приготовит из них что-нибудь вкусное.

наверное, где-то там, вдали спрятана берлога медведя, а
сам он, точно в сказке про машу и медведя, пошел в лес за .дальше на пути встречаются пара косуль, робкий зайчишка и еще один еж, возможно, тот самый, с которым мы уже встречались. все смотрят с деловитым видом, без страха и спокойно отправляются дальше по делам. это их царство.

все
вокруг дышит, все вокруг живет. каждый куст, каждое дерево молчаливо оберегают тайну. лес полон жизни. это заметно по незримому присутствию его скромных обитателей.