Биография василия симоненко на украинском с разных сайттов

Василь андрійович симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі біївці лубенського району на полтавщині. батьки його були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи. 1952 р. закінчив середню школу в тарандинцях і вступив на факультет журналістики київського університету. через п’ять років закінчив його і одружився на черкащанці людмилі півторадня. працював у «черкаській правді», «молоді черкащини», «робітничій газеті». писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче. перша збірка «тиша і грім», що вийшла 1962 р., була впливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами «хрущовської відлиги». збірка була схвально сприйнята критикою і читачами. разом з іншими талановитими представниками української молоді василь симоненко бере участь у роботі клубу творчої молоді, їздить україною, спілкуючись із ровесниками. потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях нквс. потрапляє під нагляд кдб. улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися. восени 1962р. починає щоденник «окрайці думок». у 1963 вийшла казка «цар плаксій та лоскотон» на початку вересня 1963р. ліг у лікарню, оскільки після побиття його мучили болі, було діагностовано рак нирок. помер він 14 грудня 1963 р. поет прожив лише 28 років. з великими труднощами друзям в. симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «вино з троянд», 1966 р. — «поезії», 1981 р. — «лебеді материнства».

у творі в. близнеця “звук павутинки” льоньку його друзі, образи яких є символічними. вимріяна постать ніни відображає людську надію, а більш реальний герой – – є символом життя і неминучої смерті.

    має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. він, знаючи що ось-ось помре від малокрів”я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.

    ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним.

    читаючи твір віктора близнеця “звук павутинки”, я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. ця гармонія   створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

    найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик льонька. його світ – це водночас   викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. в їх і льоня помічає найменший порух природи – звук павутинки. це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше – у саму душу.

  отже, найкращі фарби – це почуття людини, а природа – це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.