Твір роздум про зв'язок минулого із сучасним „заповіт наших предків”

Озираючись на ті далекі страшні часи, ми, громадяни сучасної незалежної держави, повинні радіти, що справдилась мрія наших пращурів, за яку вони проливали свою кров і віддавали душу.  слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. і ці репресії продовжувалися роками. навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 - 1933 років, коли так званий «батько» слов'янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». за період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю.  я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта україна і наша любов до неї. і я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. і зробимо це на честь наших загиблих предків. 

Мне думается, господин н. свою ошибку осознал. это становится ясно из слов: " о, я безумец! это слово… я со слезами повторял его накануне, я расточал его на ветер, я твердил его среди пустых полей… но я не сказал его ей, я не сказал ей, что я люблю ее… когда я встретился с ней в той роковой комнате, во мне еще не было ясного сознания моей любви: оно не проснулось даже тогда, когда я сидел с ее братом в бессмысленном и тягостном молчании… оно вспыхнуло с неудержимой силой лишь несколько мгновений "господин н. понял, что если бы он сказал асе о своей любви, то она бы не уехала.  впрочем, в следующей главе становится понятно, что он понял и другое: с такой женой, как ася, он вряд ли был бы счастлив, поэтому не долго грустил об асе.