Настала зима, найулюбленіша пора року дітей, коли можна на санках покататися, і на лижах, і на ковзанах. особливо добре, коли зима сніжна, коли навколо багато заметів. іноді вранці виходиш на вулицю і не впізнаєш рідні місця: все вкрито білим полотном, а на деревах сріблястий іній, який так і виблискує на сонці. а яка краса в зимовому лісі! ялинки закутані в білі шуби, тоненькі берізки обвішані сріблом, а на пеньках лежать білі пухнасті шапки. ще взимку святкують свята, які зігрівають навіть у найгіршу погоду. будинки, магазини обвішані яскравими гі, на площах стоять прикрашені ялинки, а поряд з ними дід мороз зі снігуронькою або сніговик. все це створює атмосферу свята, радості, казки. як здорово, що настала зима і принесла з собою стільки радості дітям і дорослим! в цьому творі треба визначити рід число відмінок

тут треба найти слова в яки мають множину и однину и ще  в тих словах визначити  рiд наприклан може бути чоловiчий або жиночий ну и визначити видминки

Проте є й інші легенди про жайворонка. одна з них є людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — жайвір. він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. від того так загордився, що кинув виклик самому всевишньому: "биймося, боже, хто кого зможе! " отож і тепер, злітаючи вгору, жайворонок ніби похваляється: "полечу по небу, по небу! схоплю бога за бороду, бороду! " а тоді каменем падає вниз із криком:   "мене бог бив-бив! бив києм києм! і на землю кинув, кинув кинув! " або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. а коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "кий упав кий упав! " вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "а я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток " в іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни. 22 березня на свято сорока мучеників в україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. це був жертовний хліб. таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч. є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків". про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.