Запишити фанетический розбир слив душно илюбовь

небагато у світі храмів, про які написано романи. нотр- у франції - про нього «собор паризької богоматері» віктора гюго. софія київська, про яку написав роман «диво» павло загребельний. і є в україні ще один храм, описаний у романі - у «соборі» олеся гончара. то троїцький собор у місті новомосковську дніпропетровської області, колишній самарі. хоч автор прямо його не називає і собор у романі -узагальнений образ, ми однак упізнаємо в описах, в історії будівництва саме козацький троїцький собор, шедевр українського бароко.  історія його спорудження, яку записав дмитро яворниць-кий, схожа на легенду. було це в 1773 році, коли запорозьку січ ось-ось мали зруйнувати. у самарі стояла старенька церковиця, і козаки задумали збудувати нову. зібрали раду, знайшли майстра - якима погребняка. був він із себе непоказний, і старшина засумнівалася:   - чи ж ти зумієш збудувати божий храм?   а будувати козаки надумали неабияк: без жодного цвяха! бо негоже, міркували вони, у храмі спасителя, розп'ятого на хресті, забивати цвяхи в дерево.  - збудую, чому ні. мені не вперше, - відповів яким по-гребняк. та й намалював просто на стежці в саду, де вони зібралися, гарну п'ятиглаву церкву. потім додав:   - збудував би й більшу, з дев'ятьма верхами. намалював дев'ятиглаву, і так та церква всім ,  що сказали ставити її. навезли дерева, заклали підвалини.  тільки цього разу засумнівався сам майстер. дерев'яної церкви на дев'ять бань не було ніде в україні. як її вивести, як зібрати все докупи, щоб кроква до крокви, щоб міцно, надійно було? злякався майстер, навіть заховався у плавнях. лежить у комишах, а на обрії видніє самарський миколаївський монастир, немов вабить до себе. майстер яким до святого миколи чудотворця. і тоді приснився йому собор. прокинувшись, майстер зробив маленьку церкву зі стебел комишу. усе в ній добре вдалося, і він, уже впевнений у собі, вернувся на будову.  комишевий макет потім довго зберігався в соборі, аж врешті розсипався на порохню.  а собор стоїть. майстер справді обійшовся без цвяхів: колоди скріплено дерев'яними кілочками або взято «в замок», тобто врізано одна в одну. і так їх міцно скріплено, що не бояться ні бур, ні землетрусів. одного разу ураган позривав у місті дахи, повивергав дуби з корінням, а соборові - хоч би що!   стоїть собор! його називають дивом на все запоріжжя, його копіюють, будуючи інші церкви. раз побачений, він западав у душу назавжди, причаровував стрункістю, гармонією ліній, легкістю, красою. та чи є в ньому ще інший чар? може, справді, «в отому гроні соборних бань живе горда, нев'януча душа цього степу? живе його задума-мрія, дух народу, його естетичний і». про це ви неодмінно прочитаєте в романі «собор» олеся гончара. тоді збагнете, чим є цей храм для україни. у час, коли стирали козацькі назви міст, прекрасний собор нагадував про велич наших будівничих, про мужність і непокору, про дорогу, жадану волю!