Думка сімейна в романі анна кареніна твір

«все змішалося в будинку облонських…» – так починається роман. дружина дізналася, що чоловік був у зв'язку з гувернанткою і оголосила чоловікові, що не може жити з ним. облонський з нетерпінням чекає свою сестру анну в «надії, що вона може врятувати його».

анна кареніна на початку роману – це сяюча істота, це саме життя: «неначе надлишок чогось переповнював її істоту, що мимо

її волі виражалося то в блиску погляду, то в усмішці». анна не може бути некрасивою, вона уособлення гармонії (анна і порок –

речі несумісні).

анна дивовижна для всіх, дивовижна тим, що в ній надлишок життєвих сил, і вона щедро ділиться ними з усіма. вона любить не себе, а інших . вона все знає про дітей доллі, не тільки як їх звуть, але і якими хворобами вони хворіли. вона пом'якшує серце доллі, примиряє її з чоловіком. вона – розрадниця і примирителька. до неї тягнуться самі різні люди. княгиня м'яка говорить про анну: «вона ж не винна, що її всі люблять».

любов, що увірвалася в серце анни, ще більше розкрила скарбницю її душі. вронський каже їй те, у що сам щиро вірить: «нас чекає найбільше щастя». вронський – блискучий, розумний, добрий молодий чоловік, він щиро любить анну. він багатьом жертвує заради неї: своїм честолюбством, кар'єрою військового. здавалося б, вони створені один для одного.

але ось як толстой описує їх любов: «вона (анна) відчувала себе настільки злочинною і винною, що їй залишалося тільки принижуватися і просити він же відчував, що повинен відчувати вбивця, коли бачить тіло, позбавлене ним життя. це тіло,

позбавлене життя, була їх любов, перший період їхнього кохання. було щось жахливе й огидне в спогадах про те, за що було заплачено цієї страшною ціною сорому».

їх любов, любов заміжньої жінки, та ще дружини відомого державного діяча, і блискучого молодого аристократа була засуджена суспільством. всі верстви суспільства відвернулися від анни, як від прокаженої. всі були схвильовані цим новим зв'язком, тому

що це було не поверхневе захопленням, а глибоке почуття. але ні анну, ні вронського це не бентежило.

і все ж їх союз розпадається, ще не встигнувши скластися. толстой постійно підкреслює, що анна соромиться: «гаряча фарба сорому

розлилася її по вона зрозуміла, що їй було соромно. її положення, яке здавалося з'ясованим після вчорашньої вечері, раптом виявилося не тільки не з'ясованим, але й безвихідним. їй стало страшно за ганьбу, про яку вона раніше не думала».

до відчуття ганьби і сорому додалися огиду і ненависть. анна залишається одна, вона відчуває абсолютну самотність, тому що вронський не здатний до любові, він не її «суджений», шлюб з яким повинен здійснитися на «небесах». він занадто поверховий і важкий для любові. вронський недостойний анни, він виявляється навіть нижче кареніна, який прощає вмираючу в пологах дружину. але анна одужує, і любов знову з'єднує їх. але чи любов це? анна неминуче приходить до розпачу, намагаючись розібратися у своїй ситуації. вона зробила гріх: кинула чоловіка, принесла йому страждання, втратила сергійка, бо це була ціна її зради. логіка гріха нашіптує їй , що єдиний вихід із цього становища – самогубство.

у епіграфі «мені помста належить, і аз » толстой висловив головну ідею роману про анну кареніну: «бог судить за всі гріхи», в тому числі і за зраду в сім’ї.

Боссе – хлопчик, усиновлений літніми прийомними батьками, які його не особливо люблять. Одного разу господиня довколишнього магазина, фру Лундін, дарує Боссе яблуко опустити в поштову скриньку листівку за неї. Хлопчик не втримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому говориться, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. Яблуко в руці Боссе стає золотим … Незабаром хлопчик знаходить пляшку із замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить Боссе в країну Бажану. Там він дізнається, що його справжнє ім’я – Міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. Міо знайомиться з хлопчиком Юм-Юмом, батько дарує йому коня на ім’я Міраміс. Однак незабаром з’ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені Като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл. Вирощую відрами у себе вдома, а потім беру і продаю! Стародавнє передбачення свідчить, що саме Боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з Като і переможе його. Хлопчики і Міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож. Головний герой долає свій страх заради ння королівства Країни Далекої. Вірними помічниками Міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик Юм-Юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам’яне серце лицаря Като. В Мертвому Лісі дітей врятувало «ду дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. На стороні сміливих дітей виступає також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. Маленька дівчинки, перетворена на птаха, своїми крилами загасила смолоскип задля ння юних героїв (вона ожила під чарівним плащем, витканим її мамою). Завдяки таким помічникам герою вдається перемогти чари жорстокого лицаря Като. Своє щастя хлопчик Міо знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. Любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива й перемогти все лихе. Однак питання, куди ж насправді подівся Буссе — залишається відкритим

Объяснение: