Водгук на верш максіма багдановіча "санет"

  паэт гаворыць пра зярняты,знойдзеныя у адным з магильникай египта. праляжаушыя там некальки тысячыгоддзяу, яны не загинули. жыццевая сила их нибы драмала на працягу многих стагоддзяу. трапиушы у вильготную глебу, зярнятки дали багатую рунь. верш уяуляе сабой разгорнутае параунанне. магила-симвал смерци , жменя насення-увасабленне вечнасци жыцця.

Іван якович франко (укр. іван якович франко; 27 серпня 1856, с. нагуєвичі, дрогобицький повіт, галичина — 28 травня 1916, львів) — письменник, поет, белетрист, вчений, публіцист і діяч революційного соціалістичного руху на заході україни. один з ініціаторів заснування русько-української радикальної партії, яка діяла на території австрії. на честь франка місто станіславів перейменовано в івано-франківськ.народився в сім'ї селянина-коваля; перші роки свого дитинства він у своїх оповіданнях зображує світлими фарбами. батько помер раніше, ніж син закінчив дрогобицьку базилианскую «нормальну» школу. вітчим, теж селянин, дбав про продовження його освіти. невдовзі померла і мати франко, так що на літо він приїжджав в чужу сім'ю, і все ж перебування в ній здавалося хлопчикові раєм порівняно зі школою, де грубі і неосвічені вчителя, поблажая дітям багатіїв, жорстоко катували дітей небагатих батьків; за визнанням івана франка, ненависть до пригноблення однієї людини іншим він виніс з нормальної школи. як тут, так потім у гімназії, він йшов першим учнем; влітку гімназист пас худобу і у польових роботах; віршовані переклади з біблії, античних і західноєвропейських письменників, які він тоді займався, писав народною українською мовою. вступивши в 1875 році у львівський університет, франко приєднався до студентського гуртка партії так званої «москвофільської», яка тоді була в галичині ще сильна; ця партія користувалася в якості літературної мови «язичієм», тобто сумішшю церковнослов'янської зі словами польськими і українськими. на такому язычии франко став поміщати в органі студентів-москвофілів «друг» свої вірші і довгий фантастичний роман «детріи і добощуки», в стилі гофмана. одним з перших, хто звернув свою увагу на творчість молодого поета івана франка був український поет белиловский кесар олександрович, який в 1882 році в київській газеті «праця» опублікував статтю «кілька слів про переведення гетевського „фауста“ українською мовою іваном франком». під впливом листів київського професора михайла драгоманова, молодь, группировавшаяся навколо «друга», познайомилася з російською літературою епохи великих реформ і взагалі з російськими письменниками, і перейнялася демократичними ідеалами, після чого і знаряддям своєї літературної мови обрала мову галицького простого народу — українська; таким чином українська література отримала в свої ряди, разом з багатьма іншими талановитими працівниками, і франко. розлючені масової втратою молоді, старі москвофіли, особливо редактор «слова» ст. площанський, звернулися до австрійської поліції з доносами на редакцію «друга». члени її в 1877 році були всі арештовані, і іван франко провів 9 місяців у в'язниці, в одній кімнаті зі злодіями і волоцюгами, в жахливих гігієнічних умовах. за його виході з в'язниці від нього, як від небезпечної людини, відвернулося все галицьке консервативне суспільство — не тільки москвофіли, але і так звані народовці, тобто українофільські націоналісти старшого покоління, з переконаннями буржуазними або униатско-клерикальними. франка повинен був залишити університет (він закінчив університетський курс років 15 тому, коли готувався до професорської кафедрі).як це перебування у в'язниці, так і вторинне висновок в 1880 році і ще одне і 1889 році близько познайомили франка з різноманітними типами покидьків суспільства і трудівників-бідняків, доведених злиднями та експлуатацією до в'язниці, і доставили йому ряд тем для беллетристических творів, які друкувалися переважно в редагованих ним журналах драгоманівського спрямування; вони склали головну славу франко і негайно почали перекладатися на інші мови. з їх числа виділяються: цикл оповідань з побуту пролетарів-робітників і багатіїв-підприємців на нафтових копальнях в бориславі; пройняті гуманним ставленням до людської гідності повісті з життя злодіїв і «колишніх» людей; чужі релігійного і національного антагонізму оповідання і повісті з побуту євреїв (переведено на російську мову кілька разів; віршовані поеми з життя євреїв, які шукають правди). в'язницею ж навіяні і цикли ліричних творів, з яких одні, за оцінками ряду критиків, більш глибокі і талановиті, але менш популярні, сповнені ідеалістичної смутку на широкі загальнолюдські мотиви, а інші, що зробилися надзвичайно популярними, енергійно і ефектно закликають суспільство боротися проти суспільної (класової і економічної) неправди. франко проявив талант і в області об'єктивного історичного роману: його «захар беркут» (1883, з часів татарської навали xiii століття) отримав премію навіть на конкурсі національно-буржуазного журналу «зоря», який не побачив у ньому «натуралізму золя» (псевдоклассики і схоластики — галичани завжди виставляли проти франка цей докір). в українських губерніях російської імперії цей роман серйозну увагу читачів до його автору, настільки несхожого на більшість діячів культурного руху галичини, і поклав початок більш близького спілкування івана яковича з українцями росії.