Кто из пушкинских персонажей был певцом моря?

Поэт байрон

Ушістдесяті роки хх століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів — і. драч, л. костенко, д. павличко, б. олійник, в. стус, в. симоненко. вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди — цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів. василь симоненко прожив недовге життя — лише 28 років, але його життя продовжується в його поезії, бо вона близька своїми мотbвами і сьогоднішньому читачеві. тема рідної землі, україни була провідною у ліриці в. симоненка: землю люблю я широку мою, хай би піском шелестіла, хай би пустеля у ріднім краю,— все ж він і рідний і милий. («моя любов») у кожному слові молодого поета — любов: любов до своєї землі, до людини, до своєї батьківщини. образ україни як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця вітчизни, без якої життя втрачає смисл; звернення до земляків: любити рідну землю і дбати про її майбутнє — розкрито у таких поезіях: «лебеді материнства», «україні», «задивляюсь у твої зіниці…», «земле рідна! мозок мій світліє…» та інших. у своєму щоденнику в. симоненко писав: «найбільше люблю землю, людей, поезію і… село біївці на полтавщині, де мати подарувала мені життя». гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності вітчизні звучить у поезії «лебеді материнства»: можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. бо двох батьківщин, як і двох матерів, не буває. ця сповнена материнською ніжністю поезія утверджує одвічну істину: без батьківщини немає людини. а для поета україна — це: україно! ти для мене диво! і нехай пливе за роком рік, буду, мамо, горда і вродлива, з тебе дивуватися повік. бо доля україни — найважливіше для ліричного героя симоненкової поезії. тому що щасливим він буде тоді, коли процвітатиме його країна, коли буде в ній мир і спокій, коли в ній щасливо житимуть люди: ліричний герой поезії в. симоненка — це образ сина-патріота, що гостро відчуває свій кровний зв’язок із рідною землею і готовий на самопожертву за щастя україни: поет ніби передбачив у цій поезії свою долю — поет живе сьогодні в імені своєї батьківщини. у поезії «о земле з переораним чолом…» поет говорить про складну історичну долю україни з переораним скорботою чолом, але дорогу серцю її синів: сила поезії в. симоненка — у безмежній щирості й правдивості. його поезія має перетворюючу силу: теплі і такі звичайні слова примушують читача замислитись, як він живе: ті пісні мене найперші вчили поважать труд людський і піт, шанувать вітчизну мою милу, бо вона одна на цілий світ. бо вона одна за всіх нас дбає, нам дає і мрії, і слова, ласкою своєю зігріва. («грудочка землі») отже, патріотизм, вірність рідній україні, безмежна любов до свого народу, його культури — ось основні мотиви лірики василя симоненка.