Как отразилось колониальные захваты в странах востока?

Вxix в. колониальная агрессия заметно усилилась. в это время резко активизировались колониальные захваты, выросло число колониальных держав, значительно расширилась площадь колоний. мощный толчок колониальным захватам дало начало промышленного переворота на западе. применение машин вызвало резкое увеличение производства товаров и породило проблему сбыта продукции. с 1825 г. кризисы перепроизводства стали постоянным явлением на западе и наносили серьезный урон западных стран. в этих условиях колонии стали удобными рынками сбыта, а также начали все более приобретать ценность как поставщики продовольствия и сырья. промышленный переворот создал не только стимул для колониальной экспансии, но и базу для ее развертывания в виде современного оружия и транспортных средств. это усиление запада происходило в условиях, когда восточные страны все более отставали в своем развитии. тем самым в xix в. сложились все условия для колониальных захватов. в первой половине xix в. интерес европейцев привлекли прежде всего крупные страны азии, которые могли стать обширным рынком сбыта европейских товаров. главными колониальными державами этого времени стали и франция — наиболее сильные страны европы. активную колониальную политику проводила и россия, но она руководствовалась при этом не столько , сколько военно-политическими соображениями. в первой половине xix в. колонизаторы силой навязали правителям китая, японии, ирана и османской империи однотипные торговые соглашения, по условиям которых европейские товары допускались на рынки этих стран, таможенные пошлины на них не могли превышать 5 % стоимости, иностранцы получили право консульской юрисдикции, т. е. неподсудности местным властям. параллельно усилились и колониальные захваты. к 1853 г. полностью подчинили себе индию, приступили к завоеванию бирмы. франция к середине xix в. захватила алжир и южную часть вьетнама.

християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на русі 988 року за часів князювання володимира святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, русь же наприкінці x ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. з іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. в цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії київської русі. таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства.

християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. отже, русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

соціокультурними наслідками прийняття християнства були:

забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель київської русі.

на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в київській русі. державність на русі значною мірою набуває візантійських форм. установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.

прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.

значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. у школах навчалися люди з різних верств населення.

церква сприяла створенню на русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). більшість камяних споруд, збудованих протягом х-хіі ст. на русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.

прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. тепер центром суспільного життя стала церква. вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.