"жага до життя" виписати цитати про природу.

1. підвернув ногу той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. — агов, біле! я підвернув ногу! 2. зрада друга біл так і не оглянувся. товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.— біле! — гукнув він ще раз. це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але біл не обернувся. 3. самотність він озирнув те коло світу, в якому залишився. невесела картина. з усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх. 4. голод «голод давався взнаки». » голод гнав його вперед». «…рибка втекла», ін з’їв двох пічкурів сирими «лиш тому, що наказував розум. чоловік усвідомлював: щоб вижити, треба їсти». «він страшенно ослаб, йому паморочилося в голові, іноді так, що аж в очах темніло. його почали мучати галюцинації, муки голоду щоразу повертали розум, до дійсності». але його діймав лише голод: цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами. 5. поєдинок з ведмедем одчайдушну хоробрість змило хвилею страху. а що, коли звір нападе на нього, слабосилого? він міцніше затис у руці ножа і подивився просто у вічі ведмедеві. ведмідь став на задні лапи й вичікувально рикнув. якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним, але чоловік не втік. осмілілий зі страху, він теж загарчав, дико, люто, в це гарчання весь свій страх. ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його. 6. боротьба з вовком він угледів вовчу голову. гострі вуха не стирчали догори, як у інших вовків; очі були тьмаві й налиті кров’ю, голова понурилася. він був хворий. звір не зводив з нього голодного погляду. він то ліз навкарачки, то непритомнів, а вовк усе плентався слідом за ним, кашляючи і хриплячи. його коліна стали суцільною раною, як і ноги; кривава смуга тяглася за ним по каменях та мохові. якось, оглянувшись, він побачив, що вовк вилизує слід, і зрозумів, який його чекає кінець, якщо… якщо він сам не вб’є вовка. i почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею — дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної. герой на судні бедфорт. вони обстежили нишком його койку. в ній знайшлося повно сухарів, матрац був напханий сухарями, в кожному закутку були сухарі. i все ж чоловік мався при своєму розумі. просто він уживав запобіжних заходів на випадок голоднечі, та й годі. вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося, перш ніж «бедфорд» кинув якір у бухті сан-франциско

водяной какой-нибудь или морской царь