Поведінка климка з твору климко григір тютюнник

Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» риси характеру климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. прагнення климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби

Художні особливості твору: риторичні запитання: "чи то так мені чого було? ". риторичні оклики: "ягня,здається,веселилось! ","і сонце гріло, не пекло! "," не мої ягнята! "," нема в мене хати! ","тяжкі сьози! ","моє,гаї,сади! ", "бридня! ","не дав мені бог нічого! ","людей і бога непрокляв! " персоніфікація: "та невго сонце гріло, недовго ". епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось". анафора: "чи то те сонечко сіяло, чи то так мені чого було? "," нема в мене хати! не дав мені бог нічого! ","неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало". пестливі слова: "маленькому".