Краткая биография а.п. чехова нужна краткая биография антона чехова по

Антон павлович чехов (1860-1904) – великий писатель, талантливый драматург, академик, врач по профессии. родился 17 (29) января 1860 года в таганроге в семье купца. с ранних лет вместе с братьями антон отцу в его лавке. детство чехова прошло в церковных праздниках, каждый день будущий писатель пел в церковном хоре. обучение проходило в греческой школе-гимназии, куда маленький чехов поступил в подготовительный класс в 1868 году. затем антон павлович начал обучение в университете москвы на медицинском факультете, который окончил в 1884 году. после этого занимается врачебной практикой. за все годы учебы чехову приходилось всячески подрабатывать: он был репетитором, сотрудничал с журналами. дебют в печати чехова состоялся еще на первом курсе института, когда юный писатель отправил в журнал «стрекоза» свои рассказ и юмореску. рассказы чехова были впервые изданы книгой в 1884 году («сказки мельпомены»). на творчество чехова того периода значительное влияние оказали произведения л. толстого. затем в биографии чехова было совершено долгое путешествие на сахалин (апрель-декабрь там писатель изучал жизнь ссыльных. произведения чехова «в ссылке», «остров сахалин», «палата № 6» отражают его впечатления о поездке. чехов никогда не считал себя детским писателем. однако для детей у него тоже нашлось несколько произведений: «каштанка» и «белолобый» — «две сказки из собачьей жизни», — как выразился сам писатель в письме к издателю. после покупки имения мелихово, ведет общественную деятельность, людям (1892-1899). в то время было написано много произведений, среди которых: пьесы чехова «вишневый сад», «три сестры», «чайка», «дядя ваня». постановка «чайки» на сцене мхата в 1898 году стала заслуженным триумфом чехова-драматурга. затем из-за туберкулеза биография антона чехов пополняется еще одним переездом — в ялту, где у него в гостях бывают л. толстой, а. , и. бунин, и. левитан, м. горький. сочинения чехова выходят двумя томами в 1899-1902, а также 1903 годах. из-за обострения болезни писатель едет в германию для прохождения лечения, где умирает 2 (15) июля 1904 года.

1860,17 (29) января — родился в таганроге в мещанской семье. 1868 — 79 — учился в таганрогской гимназии, по окончании которой поступил на медицинский факультет московского университета. 1880 — начал печатать короткие юмористические рассказы в журналах «стрекоза», «будильник», «осколки» и др. 1884 — окончил университет, занялся медицинской практикой. 1888 — повесть «степь». 1890 — совершает поездку на сахалин, где совершает сплошную перепись каторжных и ссыльных поселенцев. пишет книгу «остров сахалин» (1893 — 94). 1892 — поселился под москвой, в деревне мелихово (ныне чеховский район), близ лопасни (ныне город чехов), в приобретенной им усадьбе (с 1944 г. —  музей-усадьба чехова). создает повести и новеллы — «дуэль», «дом с мезонином», «палата номер 6» и проч. 1897 — 99 — участие во всеобщей переписи населения, работа участковым врачом во время эпидемий холеры. создает пьесы «чайка», «дядя ваня», «три сестры». 1901 — женился на актрисе художественного театра  о. л. книппер. 1902 — вследствие заболевания туберкулезом переселяется  в ялту, где сближается с  горьким. вместе с  в. г. короленко  в знак протеста против отмены николаем вторым избрания горького почетным академиком отказался от звания почетного академика, присужденного ему в 1900 г. 1903 — 04 — пишет пьесу «вишневый сад». 1904, июнь — в связи с обострением туберкулеза выезжает в германию для лечения на курорт браденвейлер, где скончался 2 (15) июля. похоронен в москве.

Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і “збасаманені сині хребти”, були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною”, то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.

Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле – і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути?

Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана.

Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.

Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо – дуже воно муляло шию – бо “вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”. Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.

Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?!

Щастя без волі – нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його “билинь-казок” “про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю”. Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю.

Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.

Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх.

Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали – волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа.

Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!

І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети – знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима.

Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: “Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога”.

Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю.

Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги.

А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.

Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії.

Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: “Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…” Це кличе Остапа вільна Соломія.

Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…

Объяснение: