Провiдмiняти числiвники тисячя,вiсiмсот девяносто дев'ять

Тисяча тисячі тисячі тисячу тисячею на\у тисячі тисяче вісімсот дев"яносто дев"ять восьмисот дев"яноста дев"яти восьмистам дев"яноста дев"ятьом вісімсот дев"яносто дев"ять восьмистами дев"яноста дев"ятьма на\у восьмистах дев"яноста дев"ятьох

  лелека живе на старому в’язі. з лелечихою і лелеченятами. прибігають до в’яза тарасик, і гриць, і миколка, й тетянка.      витанцьовують під в’язом і гукають:       — лелеко, лелеко, до осені далеко?       лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. а потім починає клекотати.      про що він клекоче? спробуй розбери.      лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до десни. лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються.      — лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.      лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.      — ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче тетянка.      — у них же крила є! — заспокоює її тарасик.      лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. плавно летять над садом, над , туди, де голубіє річка. а за ними — старі лелеки.      діти полегшено зітхають і весело галасують.      ідуть дні за днями. на зеленому човні пропливає літо.      — лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом тарасик, гриць, і миколка, й тетянка.      тиша. у гнізді порожньо. з в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.