Нужно сделать два предложения с поздравлением к новому году на укр.мове , важно условие: все слова пожеланий должны начинаться на одну букву. предлоги не учитываются.

Якось в країні українська мова в царстві іменника поселився смуток. сам цар іменник ходив зажурений і сумний. останнім часом його ніхто нікуди не запрошував - все в країні вирішувалося без нього. іменник не міг порозумітися з іншими царями та поступово втрачав звязок з розділовими знаками, а сам король речення не хотів чомусь з ним розмовляти. як і коли трапилося це іменник згадати не міг, але так далі тривати не могло. вирішив іменник звернутися за порадою до старої чаклунки морфології, яка вже довгий час своїм даром всій українській мові. стара морфологія з радістю погодилася іменнику. розклавши карти, чаклунка відповіла так: - сталося це тоді, коли призначили тебе до королівства частин мови і ти вирішив правити один, сам по собі, самостійно, не переймаючись, до чого це . ти повиганяв всіх родичів своїх з царства та взявся володарювати сам. якщо хочеш, щоб тебе знову поважали та любили, то йди, знайди своїх родичів та попроси їх повернутись. одразу , зрозумівши про що йдеться, іменник подався з царства. важкою була дорога царя, та одного разу він таки дістався до маленького занедбаного села, в якому жили його рідні, яких він вигнав. іменник побачив, як сваряться питання хто? і що? сперечаючись котрий з них відноситься до істот, а котрий до неістот. недалечко загальні і власні назви не могли розділити між собою річку, гори і, навіть, саме село. числа однина і множина взагалі не розмовляли, сидівши спинами одне до одного. чоловічий, жіночий та середній роди, насупившись, стояли з задертими носами. відмінки і відміни забули скільки їх в сім*ї і хто з ким повинен дружити. побачив іменник, що він накоїв і вирішив скликати всіх на нараду. довго довелося йому вибачатись і просити всіх триматися разом та згодом всі помирившись повернулися додому.

Весь світ — це люди. пізнати його — це пізнати людину, бо у світі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого за неї.я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, вдоволення, насолоди від існування на цьому світі.усі люди: чужі, свої, рідні, близькі — оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш і погоджуєшся, плачеш і смієшся, говориш і мовчиш. вкупі завжди краще. так було і так буде. це істина життя, бо що я одна? осколок великого народу, славної націїі, як ніколи, відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. і я співчуваю, підтримую, звеличую його разом із о. підсухою: народе мій! твоя потребамені щемить, мов сіль у рани.з тобою я сміюсь і плачу,вмираю й воскресаю знову,пишаюсь вродою твоєю.а любити людей, мені здається, кожного навчила мати — єдина людина, яка відкриває «двері у світ життя».для мене мама — святиня, щось рідне, величне, найдорожче. хіба не її люблячі руки пригортали мене з перших років мого життя, хіба не її очі слідкували за мною з невимовною ніжністю і любов'ю, хіба не постать схилялася над моїм ліжком, коли я часто хворіла або втомлена лягала відпочити. тому й святе воно слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. заповіді материнські — найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами в. симоненка,за тобою завше будуть мандруватиочі материнські і білява навчити дитину чомусь, мати сама повинна бути взірцем, прикладом, який можна наслідувати. дивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, любові і ласки віддає вона кожному, хто до неї звертається за .у будь-яку пору поспішає вона на людям, бо в неї дуже відповідальна професія — лікар.учить вона й мене любити людей, бо жити серед людей і бути відірваним від них не можна, бо це «остаточна загибель свого «я», своєї особистості. треба, щоб моє «я» воєдино злилося з мільйоннодужим народним «я», щоб було, як у п. тичини: я єсть народ, якого правди силаніким звойована ще не була.яке це все-таки щастя — жити й любити! недаремно ще т. шевченко говорив: невесело на світі жить,коли нема кого любить.важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які живуть поруч з тобою. хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному — ось що значить любити людей не на словах, а на ділі. а вчать нас цьому матері усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди і благословивши на світлу долю. стоять і дивляться, і чекать нас завжди, і бажають нам добра і щастя.рідна мати і україна — два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів, навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.