Письменный отзыв на рассказ чехова "размазня" или "тоска" по плану : 1) какова тема и основная мысль рассказа? 2) где и когда происходят изображённые в нём событи? 3) кто из героев особенно запомнился и почему? 4) каков язык рассказа? 5) над какими вопросами заставил меня задуматься этот рассказ?

1. человеческие качества, в данном случае покорность и бесхребетность. многие называют это мягкостью. идея сего рассказа состоит в том, чтобы показать, как слабый и бесхарактерный человек беззащитен пред лицом более сильных, даже если правота находится за ним. 2. вероятно, события происходят в дворянской семье, раз присутствует гувернантка, но точного времени сказать нельзя. 3. запомнился главный герой, обозначим его господин н. он запомнился тем, что не смотря на бесхарактерность гувернантки, он не воспользовался случаем и в действительности не лишил ее честно заработанных средств.  4. язык прост, понятен любой категории читателей.  5. рассказ заставил задуматься над тем, что стоит иногда уметь настоять на своей правоте, иначе можно, как в данном случае, остаться без гроша, да еще и оставить за собой впечатление слабого человека, неспособного защитить себя.

Объяснение

Стислий переказ, виклад змісту

Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".

Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".

Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"

Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.

Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?