Что представляет собой детство юность и отрочество? какие темы затрагивались?

но вот сам ребенок в этом возрасте относится к своей разумности совсем иначе. он искреннее хочет посоревноваться со взрослыми и доказать им, что он уже выполнил их условие, научился думать, и ему можно возвращать божественность. маленький ребенок как бы постоянно сдает взрослым экзамен на способность думать. при этом он постоянно хочет услышать оценку, признание того, что он справился с .

но река жизни вспять не обращается. это только он считает, что взрослые давали ему , сами же они всего лишь хотели жить спокойнее. никто уже не видит больше подросшее дитё маленьким божком. теперь он один из многих маленьких человечков. теперь с ним более или менее спокойно и можно его больше не замечать как нечто особенное. можно заняться собой.

и ребенок начинает мстить за обман и превращается в маленького гаденыша, хитрую и мудрую змею, которая пока еще не стала человеком, но вовсю изображает его для взрослых, постоянно проверяя их самих на разумность. об облике «маленького гаденыша» должен быть еще отдельный разговор при рассказе об устройстве мышления.

пока достаточно сказать, что народная культура строго видит соответствующие разным возрастным вежам различия в поведении людей и соответственно на них отвечает. каждой веже соответствуют свои способы наказывать и свои ругательные имена.

Відповідь:

Дракон Грицько. Зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодих і вродливих дівчат, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликами, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумби, а своє полум'яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон пише вірші. Для читача несподівано, що дракон виявився дивним створінням – добрим, лагідним, щирим, милосердним.

Пустельник. У творі не вказано його імені. Це старший чоловік, який вибрав самітне життя, хоч колись був воєводою. Ще тоді він зрозумів, що воєнні походи не дають ніякої користі, тому відгородився від людей, вибравши життя у лісі. Цей чоловік був розумним, сам писав книжки (свій щоденник і літопис люботинський). Завдяки пустельнику дракон здобуває знання, вчиться грамоти, дізнається про жорстокість цього світу. Коли лицарі першого разу намагалися викурити дракона з печери, пустельник знайшов кращу печеру і перевів туди Грицька. Пустельник з драконом стали найкращими друзями. Перед смертю пустельник шкодував, що втрутився у життя дракона і вплинув на нього, проте просить його тікати і продовжувати писати "наперекір усім князям".

Князь люботинський. Його імені теж не вказано. Після того, як посів престол, у Люботині запанував спокій та затишок. Князю військові походи і війни лише снилися, особливо в полудень, тому він любив поспати. Князь часто кидав розпочату справу, не доводячи її до кінця, майже завжди приймав рішення з до радника. От і одного разу радник сказав князю, що Настасію можна віддати заміж за того, хто вбʼє дракона. Прибувши до пустельника за порадою, князь дізнається про дракона і його дружбу з пустельником. Це обурює князя, бо він великий прихильник традицій, а за традиціями дракона потрібно вбити. Князь знаходить іб, як це робити: спершу він стає йому другом, а потім робить усе, щоб дракон погодився вийти на бій. Батько підлаштовує викрадення князівни та просить роздобути кісток, щоб розкидати біля печери, вибирає для неї сукню та дає пляшечку з червоною фарбою, яка нагадує кров. Князя трохи картає сумління, проте він виправдовує свій вчинок тим, що це єдиний вихід "щоб врятувати Люботин". Князь хоче залишити слід у історії як правитель, так само, як його попередники, проте вдається до їхніх же методів, які були не такими вже й добрими, бо дивлячись на портрети своїх дідів та прадідів, звертається до них словами: "Ви ж були такі самі! Не такі? Не кривили душею? Не обманювали? І не кривоприсягали? Ви – погани, що не відали святого письма, як смієте дивитись на мене осудливо? Я зробив усе, щоб врятувати Люботин!". Після смерті дракона князь ховає тіло біля могили пустельника, а в скоєному зізнається Лавріну. Та смерть дракона не приносить князеві спокою. Він розуміє, що йому бракує розмов з драконом. Зрозумівши свою провину, князь все частіше ходить на могилу дракона і пустельника, веде з ними розмови, а одного разу там і помирає.

Настасія. Молодій князівні було близько двадцяти років. Батько хотів видати її заміж, щоб мати спадкоємців, але самій дочці престол чомусь не довіряв. Настасія – жертва обставин, адже за словами самої героїні: "Якби не було мене, може, обійшлося б і без цього герцю…" і " якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами". Та з епізоду, коли дівчина потрапляє у печеру дракона, читач багато дізнається про дівчину. Вона дуже схожа на батька: думає лише про себе, у всьому хоче мати вигоду, вміло грає свою роль. Дівчина зізнається дракону, що була закохана у сина садівника, що тепер їй подобається джура пана Лавріна, а не сам старий лицар. Як справжня жінка, Настасія наважується кокетувати навіть з драконом, називаючи його Метеликом. Грицько, який ніколи ще не бачив жінок, навіть відчуває щодо дівчини захоплення та пише про неї вірш. І хоч Настасія розуміє, що дракон повинен загинути через неї, вона не спішить рятувати його. Так, вона говорить, що хоче вийти з "затятого кола липових героїв", але все одно мириться зі своїм становищем і грає до кінця свою роль.

Пояснення: