Твір-роздум "життя- це вже щастя". 15-20 речень.

Життя - це вже щастя? інколи у нас, у людей, буває депресі і тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. бо вона боїться щастя. той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. мені хочется написати щось, але муза покинула мене. наче знову пішла гуляти, і повернеться коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. втратимо його - і нічого не відчуємо. ні жалю, ні болі. треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". ось, як насправді, розкрийте вже очі хочете, наведу приклад з літератури? мало хто згадає гете і його "фауста". чи був фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". його ніколи ніхто не добуде так просто. бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти . на своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? що тоді? назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. думайте. поки ще є час.

вулиця мого дитинства

    у кожної людини є найдорожчі місця в житті. для мене — це ву­лиця, на якій я виросла. зараз живу далеко звідти, але завжди пам'я­таю про неї і повертаюся туди.

    це маленька затишна зелена вулиця носить назву «соборна». духмяні грона білих акацій, п'янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам'яталася моя вулиця.

    наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. у маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

    запам'ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

    нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. початок її веде від дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам'ятни­ком — гордим вітрильником. у кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею слави.

  яка краса на соборній восени! дерева стоять у багряному, жовто­му листі, яке потихеньку спадає додолу. йдеш по ньому, наче по пре­красному м'якому килимі. з дніпра доноситься свіже повітря. від­чуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. такий мій рідний куточок у херсоні — вулиця соборна.

здається мені, мов у казці,життя тут щасливо іде.і знову всім серцем бажаювернутись в дитинство своє.                                                  (а. ярмиш)