Подумайте, что сказочного в мифе о тесее и минотавре. что могло соответствовать действительности?

древнейшие греческие племена жили на юге полуострова.

Сокільська відзнака Лева. 1914 р.

«Сокіл» мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю, герб Галицької землі, на іншому — загальна емблема товариства: птах-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн — «Соколи! Соколи!»[1]. У 1907-му з'явилася велика емблема товариства: схематичний щит з горизонтальним штрихованням синього кольору, який з лівого верхнього кута у правий нижній перетинала краплена смуга жовтого кольору. У центрі щита містився напис «Сокіл». Щит обрамлював плющ, зверху над ним зображувався сокіл, що повернув голову на захід, з роз крилами[2].

1894—1939

Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 р. у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокул» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут товариства взорувався на чеському статуті товариства «Сокіл», територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова Василь Нагірний (до 1900 р.), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільського руху). Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну.

Львівські соколи перед виїздом до Праги на VІ-ий Всесокільський злет. Зліва направо — у 1-му вікні вагона: Т. Гвоздецький, Юрій Боднар; 2-му вікні: Франтішек Коргонь, Йосиф Доманик; 3-му вікні: Степан Гайдучок до якого стоячи на пероні звертається Іван Боберський; 4-му вікні: Олександр Гошовський. На пероні зліва направо — 2-й: Степан Гасюк, 5-й: Гузар, 6-й: Федусевич. Львів, головний залізничний вокзал.

За ініціативою Альфреда Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, наколесництву (велосипедному спортові), з 1912 — вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав Іван Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл», 1908 — голова товариства «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл» (перший засновано 1902 у Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (також: «гнізда») під назвами «Січ» або «Сокіл» (вибір назви залишався за засновниками філій). Зростання числа «Соколів» і «Січей», об'єднаних у централі «Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905—243, 1907—373, 1910—601, 1914—974. Найгустішою була мережа у Львівському повіті й на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2 клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість членів бл. 33 000. Додатком до тіловиховної діяльності «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 року «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор Сень Ґорук); тому зустрічається назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Українські соколи на VІ-му Всесокільському злеті у Празі. Зліва направо — 1-й ряд: Михайло Волошин — другий містоголова (заступник) «Сокола-Батька», Франтішек Коргонь — член «Сокола-Батька», Антін Гарасимів — голова «Сокола» у Стрию, Микола Міхновський — громадський діяч, адвокат з Харкова, Н, Гриць Мазуркевич з Києва, Льонгин Цегельський — перший містоголова «Сокола-Батька»; 2-й ряд: Софрон Ференцевич, Н, Іван Панич, Богдан Гарасимів — член «Сокола» у Стрию, Теофіл Остапюк — член «Сокола» з Тернополя, Осип Доманик, Любомир Огоновський, Володимир Гузар — хорунжий, Мирон Федусевич — хорунжий, Микола Кривецький — хорунжий, Юрій Боднар із села Свистільники, Петро Пньовський, Олекса Павлюк, Т. Гвоздецький, Н, Н, Н, Степан Гайдучок, Омелян Гузар, Микола Буфан, Н, Іван Боберський — голова «Сокола-Батька».

Як і тіловиховна організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові здвиги: окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) — і крайові (у Львові — 1911, 1914). Шевченківський здвиг відбувся на площі «Сокола-Батька» — «Українському городі» 28 червня 1914 — і був масовою маніфестацією близько 12 000 членів «Соколу», «Українського Січового Союзу», «Пласту» та спортових дружин. У 1912 р. український «Сокіл» брав участь у Всеслов'янському сокільському здвизі у Празі з нагоди 50-ліття чеського «Соколу».

Крім згаданих, серед визначних діячів «Соколу» до 1914 р. були: Клим Ґутковський, Ю. Вінцковський (голова секції фотографічної і велосипедичної), Ярослав Вінцковський (псевдонім Ярославенко, композитор сокільських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М. Волошин, Й. Доманик, Левко Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.