Как джордж вашингтон повлиял на политику сша в 19 веке?

джо́рдж ва́шингтон (. george washington; 22 лютого 1732, бриджс-крік, вірджинія, британська америка — 14 грудня 1799, маунт-вернон, вірджинія, сша)  — американський державний діяч, перший президент сполучених штатів (1789–1797 роки), батько-засновник сша, головнокомандувач континентальної армії, учасник війни за незалежність північно-американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій сша, національний герой країни.

народився у вірджинії, тоді колонії великої британії. виріс у кількох маєтках вздовж рік потомак і рапаганок. сильний опонент політиці уряду ії, джордж вашингтон скликав континентальний конгрес у 1774 і 1775, а з початком війни за незалежність сша був обраний головнокомандувачем континентальної армії.

після підписання паризького договору 1783 повернувся до свого маєтку маунт-вернон, але незадоволений статтями конфедерації в 1787 році повернувся у політику і був обраний президентом конституційної конвенції. у ці роки він пережив курйозний «замах» на своє життя, коли зі згоди ійського короля георга iii намагалися «отруїти» помідорами, що у той час ще вважалися в америці сильною отрутою.

у 1789 році обраний першим президентом сша і працював на цій посаді до 1797. хоча він намагався набрати міністрів з різних фракцій, його аристократичний погляд на речі розходився з точкою зору його державного секретаря, томаса джефферсона, який подав у відставку в 1793, у результаті чого була створена двопартійна система.

започаткував політику нейтралітету в зовнішніх справах, яка була базовою до початку 20 сторіччя аж до приходу до влади теодора рузвельта.

з його ініціативи до усіх президентів в сша звертаються містер президент. утвердив значимість права під час придушення повстання віскі, яке вибухнуло через підвищення податку на алкоголь. за його президентства александер гамільтон заснував перший банк сполучених штатів америки.

покинувши пост президента, вашингтон повернувся в маунт-вернон де й помер у 1799 році і був похований.

реформация во франции

как и во многих других странах реформация во франции возникла на почве, подготовленной гуманистическими идеями, проповедываемыми здесь ж. лефевр д'этаплем и г. брисонне (епископом в мо). в 20--30-х гг. xvi в. среди богатых горожан и плебейских масс распространение получили лютеранство и анабаптизм. новый подъём реформационного движения, но уже в форме кальвинизма, относится к 40--50-м гг. «кальвинизм явился во франции идеологическим знаменем как социального протеста плебейства и нарождавшейся буржуазии против феодальной эксплуатации, так и оппозиции реакционно-сепаратистской феодальной аристократии крепнувшему королевскому абсолютизму; последний же для укрепления своей власти использовал во франции не реформацию, а католицизм, утверждая в то же время независимость французской католической церкви от папского престола (королевское галликанство). оппозиция различных слоёв абсолютизму вылилась в так называемые религиозные войны, закончившиеся победой королевского абсолютизма и католицизма.[32]»

реформация в

реформация в проводилась в отличие от других стран «сверху», по воле монарха генриха viii, который таким образом пытался порвать с папой и ватиканом, а также укрепить свою абсолютную власть. при елизавете i была составлена окончательная редакция символа веры (так называемые «39 статей»). в «39 статьях» признавались и протестантские догматы об оправдании верой, о священном писании как единственном источнике веры и католический догмат о единоспасающей силе церкви (с некоторыми оговорками). церковь стала национальной и превратилась в важную опору абсолютизма, её возглавлял король, а духовенство подчинялось ему как часть государственного аппарата абсолютистской монархии. богослужение совершалось на языке. отвергалось учение католической церкви об индульгенциях, о почитании икон и мощей, было уменьшено число праздников. вместе с этим признавались таинства крещения и причащения, была сохранена церковная иерархия, а также литургия и пышный культ, характерные для католической церкви. по-прежнему взималась десятина, которая стала поступать в пользу короля и новых владельцев монастырских земель.