Отношение левши к разным людям изменился ли он в течении рассказа и как из рассказа левша

н. с. лесков левшу, описание которого автор дает кратко, выводит в главные герои почти в середине рассказа. вот что пишет автор: «оружейники три человека, самые искусные из них, один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосья при ученье выдраны». и только с этого момента сюжет уже вращается вокруг левши.

в произведении оружейники предстают перед читателем спокойными и уверенными в себе мастерами, с уважением относящимися к царю и друг к другу.фраза «слово царское ради нас в постыждении не будет» говорит о многом. вроде звучит только «слово царское», но за этим выражением слышится «честь родины», за которую мастера не говоря громких слов, готовы постоять.

плохое отношение платова к левше изменилось только после того, как левша объяснил, как нужно смотреть на блоху, чтобы увидеть и оценить мастерство тульских оружейников.

в этом моменте автор иронично описывает, как платов извинился и в качестве поощрения подарил левше 100 рублей, да бутылку кизлярки.

посылая левшу с гонцом в , про то, что человек едет так далеко без документов, ни царь, ни платов даже и не подумали. и выписать на всякий случай бумагу какую-нибудь левше никто не позаботился. главное – то, чтобы поняли «что нам это не удивительно».

пренебрежение к простым людям со стороны российских властей сквозит по всему рассказу. левшу даже не удостоились накормить, так и послали в голодным, только кафтан дали, чтобы «похоже было, будто и на нем какой-нибудь жалованный чин есть».

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].



Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)



Церква La Madeleine у Парижі

Витоки класицизму в літературіРедагувати

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).