Які гуманістичні цінності утверджує квітка основ'яненко у повісті маруся

Повість «маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. у ньому квітка-основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.  у найвидатнішій повісті г. квітки-основ'яненка «маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання василя і марусі. молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності марусі. і справді, маруся — надзвичайна красуня: «висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цві»  портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу.  довершується портрет марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса.  ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру марусі. сам автор рекомендує її так: «о, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».  подібними рисами наділений і василь: «хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, »  за доброту, працьовитість і чесність родина дрота шанобливо поставилась до василя. та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності.  василь благає наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. але старий дрот невблаганний. і василь кориться долі. щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти.  щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «а як побачив свою марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов »  в образі василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя.  у позитивному плані квітка змалював образ наума дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина.  письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у наума дрота. обмеженість і консерватизм автора «марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні науму дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут.  як бачимо, важливим у повісті є те, що квітка-основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення.  позитивним є, безперечно, й те, що квітка-основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.

Цитатна характеристика образу тосі «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а він »«а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились ".«вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей".«випусти бо вони повмирають без води ».«у її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати".«вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей ".«спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок ".«дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що »«спускала на воду й благала душею й очима".«вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли - пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні .. що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть "."і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась ".цитатна характеристика образу юрка: «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб »" юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»«він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати »«це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна »«знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»«він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товари ¬ шам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував »«про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»«після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не за ¬ хотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота ".«а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, ¬ ма буть, не підійшла б »