Тильский мирны договор был заключён между россией и францией

по шведско-датскому мирному договору  дания  уступала  швеции  норвегию. взамен дания получала остров  рюген  и право на  шведскую померанию  (кроме  штральзунда  — для него устанавливался особый режим). в 1816 году эти территории были переданы данией  пруссии  в обмен на  лауэнбург  и денежную компенсацию.

по договору  дании  с  великобританией  последняя возвращала дании все захваченные ею в ходе войны датские владения, кроме острова  гельголанд. великобритания получала особые права в  штральзунде, который должен был в течение 20 лет служить базой для товаров и быть открытым для и шведской торговли без каких-либо ограничений. дания обязывалась участвовать в войне против  наполеоновскойфранции.

помимо окончания  -датской войны, договоры ознаменовали конец  личной унии дании и норвегии, существовавшей с  1380 года  (сначала в рамках  кальмарской унии, затем с  1536 года  в рамках  датско-норвежской унии) и оказавшей большое влияние на развитие  норвежской культуры.

датско-норвежское королевство существовало при доминировании  дании, королевские особы которой правили и в дании, и в  норвегии. однако  личная уния  не подразумевала подчинение одного государства другому, поэтому тот факт, что дания «передавала» норвегию  швеции, вызвал возмущение в норвежском обществе. кильский договор привёл к череде событий 1814 года, результатами которых стало принятие  конституции норвегии,  шведско-норвежская война  и установление  шведско-норвежской унии, в рамках которой норвегия сохраняла свою конституцию и обладала внутренней самостоятельностью.

другим значимым последствием кильского договора стало то, что исконно норвежские территории  —  гренландия,  исландия  и  фарерские острова,  — с которыми норвегия вступила в унию с данией, остались у дании.

утрата заморских владений норвежской державы  — исландии, гренландии и фарерских островов  — в 1814 году и особенно то, как эта утрата произошла, всегда отзывались в умах норвежцев болью и гневом[1].

Діоклетіан

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії

Перейти до навігацііПерейті до пошуку

Гай Аврелій Валерій Діоклетіан

лат. Gaius Aurelius Valerius Diocletianus Augustus

Гай Аврелій Валерій Діоклетіан

Римський імператор

20 листопада 284 посилання - 1 травня 305

Спільно з Максиміан (285 - 305),

Галерій (293 - 305),

Констанцій Хлор (293 - 305)

попередник Нумеріан

Карін

наступник Галерий

Народження 22 грудня 244

Салону, Далмація, Римська імперія

Смерть 3 грудня 311 (66 років)

Спліт, Далмація, Римська імперія

Місце поховання

сплітський собор

Ім'я при народженні лат. Dioclus

дружина Пріска

Діти Галерія Валерія

Ставлення до релігії Давньоримська релігія

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховища

Гай Аврелій Валерій Діоклетіан (лат. Gaius Aurelius Valerius Diocletianus, ім'я при народженні - Діокл (лат. Dioclus), 22 грудня 244 року, Далмація - 3 грудня 311 року, Салону) - римський імператор з 20 листопада 284 року по 1 травня 305 року . Прихід до влади Діоклетіана завершив так звана криза третього століття в Римі. Він встановив тверде правління і усунув фікцію, згідно з якою імператор був лише першим з сенаторів (принцепсом), після чого оголосив себе повновладним правителем. З його правління починається період в римській історії, званий доминат.

У 303 році, бажаючи повернути Риму колишню велич, почав гоніння на християн [⇨].

зміст

1 Походження. Шлях до влади

2 Правління

2.1 Характеристика періоду

2.2 Зміцнення імперії

2.2.1 Управління провінціями

2.2.2 Тетрархія

2.2.3 Захист кордонів держави

2.3 Гоніння на християнство

3 Останні роки

3.1 Підсумки правління. Догляд в приватне життя

3.2 Смерть

4 Примітки

5 Література

Походження. Шлях до влади

Діоклетіан народився близько 245 року в околицях Скодри в містечку Діоклетіі (нині територія Чорногорії) [1] і походив з нижчих соціальних верств (батько його був вольноотпущенником). Таким чином, римський імператор Діоклетіан був онуком раба. Тімоті Барнс вважає датою народження Діоклетіана 22 грудня [2]. Ім'я його було Діокл (або Валерій Діокл) [3], яке він, ставши імператором, змінив на більш звучне - Діоклетіан. Поступово при Галлієн солдатом на військову службу, він швидко піднімався по кар'єрних сходах, а здійснюючи походи з одного кінця Римської імперії в інший, знайомився зі станом справ в державі. Перебуваючи в Галлії зі своїм легіоном, він, за переказами, отримав від однієї друідкі пророкування, що стане імператором, якщо вб'є кабана (лат. Aper). При Пробі він вже був намісником в Мезії. Коли імператор Кар відправився на війну з персами, Діоклетіан супроводжував його в якості командира доместиков (лат. Comes domesticorum). Коли ж Кар по ту сторону Тигра раптово помер, а був з ним син його, Нумеріан, був підступно убитий своїм тестем, префектом преторіанців Арріем Апром, на березі Босфору, в Халкідоні, солдати закували Апра в кайдани, а їх начальники проголосили імператором Діоклетіана. (17 вересня 284 року).

правління

характеристика періоду

Діоклетіан почав нову епоху в Римській імперії, зробивши імператорську владу не тільки de facto, а й de jure необмеженої - абсолютної монархічної владою (доминат). Імператор вже анітрохи не поділяє її з сенатом; він сам - джерело всякої влади, він вище всіх законів, всіх мешканців імперії, якого б звання вони не були.

зміцнення імперії

Першим актом нового імператора було власноручне, перед обличчям війська, умертвіння Апра. Він не торкнув нікого зі своїх ворогів, затвердив їх на посадах і, перемігши в Мезії Карина, іншого сина імператора Кара, навіть здивував сучасників своєю лагідністю, зовсім не звичайною в Римі у переможців в міжусобних війнах. Перемогою над Кариною було відновлено єдність імперії; але так як обставини були важкі, то Діоклетіан взяв собі в помічники старого свого друга Максиміана, давши йому спочатку титул Цезаря, а після придушення їм селянського повстання багаудов в Галлії (285) - і титул Августа (286). Поки Максиміан захищав Галію від германців, Діоклетіан був зайнятий на сході; забезпечуючи безпеку кордонів імперії в Азії і в Європі. Спочатку з Никомедии, де він перебував в кінці 285 - початку 286 року, Діоклетіан рушив до Сирії, щоб владнати справи з Персією; коли ж обставини на Сході отримали сприятливий для Риму оборот, він повернув з Азії в Європу, щоб захистити лінію Дунаю від нападів сарматів. Йому вдалося відстояти колишню кордон вздовж Дунаю - (Дакію) і забезпечити за Римом провінцію Ретію. Тріумфальне прибуття в Рим імператори відклали, але прийняли кожен по новому епітету: Діоклетіан став додавати до своїх іменах лат. Jovius (Юпітерів), а Максиміан - лат. Herculius (Геркулесів). Перемігши сарацинів (аравійських бедуїнів), спустошували кордону Сирії, Діоклетіан знову повернувся до Європи (в кінці 290 року).

управління провінціями

Основна стаття: Адміністративна реформа Діоклетіана

Поділ імперії на чотири частини привело до перетворення всього провінційного управління. Імперія була роздроблена на велику кількість округів управління, але так, що відома